ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року Справа № 914/3254/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Попікової О.В., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення та постановугосподарського суду Львівської області від 09.06.2015 Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 у справі№ 914/3254/14 господарського суду Львівської областіза позовомКомунального підприємства "Дрогобицький ринок"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дрогобицька міська радапростягнення 2 127,72 грн., розірвання договору та зобов'язання повернути нежитлове приміщення,за участю представників: від позивача не з'явився від відповідачане з'явився від третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Комунальне підприємство "Дрогобицький ринок" (далі - КП "Дрогобицький ринок") звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) про: розірвання договору оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд від 02.01.2009, укладеного між позивачем та відповідачем; зобов'язання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення площею 28,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом підписання акта приймання-передачі; стягнення з відповідача на користь позивача 3 009,61 грн. заборгованості з орендної плати.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.11.2014 у справі № 914/3254/14 позов КП "Дрогобицький ринок" задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 у справі № 914/3254/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2015 рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 у справі № 914/3254/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

За результатами нового розгляду справи № 914/3254/14 господарським судом Львівської області прийнято рішення від 09.06.2015 (суддя Запотічняк О.), яким позов КП "Дрогобицький ринок" задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь КП "Дрогобицький Ринок" 2 127,72 грн. боргу; розірвано договір оренди від 02.01.2009 нежитлових приміщень, будинків та споруд, предметом якого є оренда нежитлового підвального приміщення загальною площею 28,4 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між позивачем та відповідачем; зобов'язано ФОП ОСОБА_4 повернути КП "Дрогобицький Ринок" шляхом підписання акта приймання-передачі нежитлове приміщення загальною площею 28,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 (колегія суддів у складі: Марко Р.І. - головуючий, Желік М.Б., Костів Т.С.) рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2015 у справі № 914/3254/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 09.06.2015 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 у справі № 914/3254/14, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Попікової О.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 10.03.2016 об 11 год. 00 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 02.01.2009 між КП "Дрогобицький ринок" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти згідно з актом приймання-передачі в оренду нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 м2.

На виконання вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2015 у даній справі, судами попередніх інстанцій встановлено, що Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради своїм рішенням № 425 від 18.12.1997, яке прийнято на підставі ухвали сесії Львівської обласної ради від 25.12.1990 "Про обласну комунальну власність", ст. 35 Закону України "Про власність", вирішив визнати комунальною власністю міської ради будинки і споруди міського ринку по АДРЕСА_1.

До моменту державної реєстрації КП "Дрогобицький ринок" (02.10.2000) будівлі та споруди міського ринку знаходилися у власності держави в особі Державного комунального підприємства "Дрогобицький ринок".

Засновником КП "Дрогобицький ринок" є Дрогобицька міська рада в особі Виконавчого комітету у відповідності до ухвали ХІ сесії Львівської обласної ради 1-го демократичного скликання № 288 від 12.05.1993 "Про передачу майна до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування" (п. 4 статуту КП "Дрогобицький ринок").

Статут КП "Дрогобицький ринок" затверджено Дрогобицькою міською радою та Радою трудового колективу (протокол № 4 від 15.09.2000) і на підставі розпорядження № 275-р від 02.10.2000 зареєстровано у встановленому на той час порядку за реєстраційним № 0589.

Відповідно до положень п.п. 1.1, 1.2, 3.1 Статуту, КП "Дрогобицький ринок" засноване Дрогобицькою міською радою відповідно до Законів України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про власність". Саме ж КП "Дрогобицький Ринок" утворене шляхом перетворення Державного комунального підприємства "Дрогобицький ринок" і є його правонаступником. КП є юридичною особою з дня його державної реєстрації.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до ухвали ХІ сесії Львівської обласної ради 1-го демократичного скликання № 288 від 12.05.1993 "Про передачу майна до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування", рішення № 425 від 18.12.1997 Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, будівлі та споруди міського ринку, що знаходилися у власності держави в особі Державного комунального підприємства "Дрогобицький ринок", були передані засновником та власником перетвореному на його основі та правонаступнику - КП "Дрогобицький ринок".

Пунктами 5.1, 5.3, 5.8, 3.8, 2.2.2 статуту КП "Дрогобицький ринок" встановлено, що майно Підприємства складають основні засоби та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі Підприємства. Майно Підприємства належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України. Підприємству можуть належати будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, цінні папери, інформація, наукові, конструкторські, технологічні розробки, інше майно, права на майно, у т.ч. право на інтелектуальну власність. Підприємство має право: передавати і продавати, обмінювати, здавати в оренду (лізинг), заставляти, надавати безкоштовно в тимчасове користування або в позику належне йому майно та кошти іншим юридичним і фізичним особам, а також списувати його з балансу; від свого імені укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному та третейському суді; надавати в оренду фізичним і юридичним особам торгові місця у приміщеннях ринку, у кіосках, павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.

Відповідно до п. 6.1 статуту КП "Дрогобицький ринок" управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту на основі поєднання прав Засновника щодо господарського використання майна та принципів самоврядування трудового колективу Підприємства.

Вищим органом управління Підприємством є Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради (п. 6.2 Статуту).

Керівництво поточною діяльністю Підприємства відповідно до рішень Засновника здійснює директор (п. 6.4 Статуту).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між сторонами, крім спірного Договору оренди, було укладено ще один договір оренди від 02.01.2009 нежитлового приміщення площею 16,6 м2, яке також розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 914/3255/14 господарського суду Львівської області).

Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 03.03.2015 у справі № 914/3255/14 встановив, що КП "Дрогобицький ринок" правомірно уклало 02.01.2009 від свого імені, як Орендодавець, договір оренди нежитлових приміщень з Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Коваль Ольгою Ярославівною та передало останньому в оренду (найм) нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16,6 кв.м.

На підставі встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що КП "Дрогобицький ринок" правомірно уклало Договір оренди з ФОП ОСОБА_4 та передало відповідачу в оренду (найм) нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 м2.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди, він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє в термін з 02.01.2009 по 31.12.2009.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором (п. 2.2 Договору оренди).

Оскільки сторонами не надано суду доказів направлення заяви іншій стороні про припинення Договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Договір оренди вважається пролонгованим у порядку, передбаченому п. 2.2 Договору оренди, зокрема, і на 2015 рік.

Як встановлено господарськими судами, Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежитлове приміщення КП "Дрогобицький ринок", розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 м2, без будь-яких зауважень, що підтверджується актом приймання-передачі від 02.01.2009 № 4.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди орендна плата за перший місяць становить 170,40 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць нараховується відповідно до методики розрахунку орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди орендна плата вноситься Орендарем не пізніше 15-го числа за поточний місяць.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався, зокрема, на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача виник борг за період червень 2011-червень 2014 року в сумі 2 127,72 грн., який позивач просив стягнути з відповідача.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення викладені у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пп. 4.3.3 Договору оренди Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Водночас, як встановили господарські суди, відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості з орендної плати у сумі 2 127,72 грн.

При цьому, досліджуючи подані сторонами у справі докази, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги надану відповідачем квитанцію № 11-3409865/С від 11.11.2014 про сплату 400,00 грн. у якості доказу сплати орендної плати за Договором оренди, з огляду на те, що у зазначеній квитанції в графі призначення платежу йдеться про оплату за складське приміщення по АДРЕСА_1, тоді як предметом спірного договору була оренда підвального приміщення, і не вказано період часу, за який здійснюється оплата.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий позивачем розрахунок позовних вимог, первинні документи про внесення орендних платежів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 2 127,72 грн. заборгованості з орендної плати.

Щодо позовних вимог про розірвання Договору оренди та повернення майна, слід зазначити таке.

Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, позивач послався на невиконання відповідачем умов Договору оренди щодо обов'язкового страхування орендованого майна, а також щодо своєчасного та повного внесення орендної плати.

Право наймодавця вимагати розірвання договору найму передбачено ст. 783 ЦК України у разі, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. При цьому вказаною нормою не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення та невиконання яких тягне за собою розірвання договору оренди комунального майна на вимогу орендодавця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до положень п. 2.4 Договору оренди він може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата з урахуванням її індексації, страхування орендарем взятого ним в оренду майна є істотними умовами договору оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до підпункту 4.3.10 Договору оренди відповідач зобов'язаний обов'язково проводити страхування об'єкта оренди відповідно до чинного законодавства на весь період оренди.

Водночас, судами було встановлено, що у період з 04.08.2013 по 00 год. 00 хв. 29.10.2013 об'єкт оренди застрахований не був.

З урахуванням викладеного, є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що невиконання орендарем такої істотної умови договору оренди комунального майна як страхування орендарем взятого ним в оренду майна є підставою для його розірвання в судовому порядку.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору найму шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як своєчасне внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку (наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011).

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що допущення відповідачем заборгованості з орендної плати у сумі 2 127,72 грн., яка виникла майже як за десять місяців користування майном, є істотним порушенням умов Договору оренди щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати та підставою для його розірвання.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з п. 7.3 Договору оренди у разі розірвання цього Договору, закінчення строку дії та відмови від його продовження або банкрутства Орендаря останній зобов'язаний повернути Орендодавцеві об'єкт в належному стані з урахуванням підпунктів 4.3.8, 4.3.14, 7.1 та 7.2 цього Договору.

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно за Договором оренди за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив позов КП "Дрогобицький ринок".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 та рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2015 у справі № 914/3254/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді О.В. Попікова

С.Р. Шевчук