ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року Справа № 911/3269/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2015у справі№ 911/3269/14 Господарського суду Київської області за позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїдо1. Ірпінської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власностіза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД"до1. Київської обласної державної адміністрації; 2. Ірпінської міської радиза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6за участюПрокуратури Київської областіпровизнання права власності на земельну ділянку

У судовому засіданні 25.02.2016 у справі було оголошено перерву до 10.03.2016 до 12 год. 10 хв.

за участю представників сторін від:

прокуратури: Романов Р.О. (посв. №014714),

позивача: Козак Є.О. (дов. від 28.12.2015),

відповідач-2: Бойко А.М. (дов. від 12.03.2015)

Представники відповідача-1 та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД", в якому просив визнати недійсним рішення Ірпінської міськради від 25.06.2010 за № 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га третій особі у справі - ОСОБА_4, визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" та визнати за державою в особі Київської облдержадміністрації право власності на цю земельну ділянку. Обґрунтовуючи свої вимоги заступник прокурора зазначав про те, що оспорюване рішення було прийнято Ірпінською міськрадою за відсутності відповідних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, які знаходяться позамежами міста Ірпеня. З огляду на що, на думку прокурора, спірна земельна ділянка незаконно перейшла у власність третіх осіб, а в подальшому до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД". При цьому позивач посилався на приписи статей 373, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 17, 38, 84, 125, 126, 152, 153, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" до Київської обласної державної адміністрації та Ірпінської міської ради в якому просило визнати право власності на спірну земельну ділянку. Обґрунтовуючи зустрічний позов, товариство вказувало на те, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. При цьому позивач за зустрічним позовом посилався на приписи статей 330, 388 Цивільного кодексу України.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

При новому розгляду справи, рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2015, ухваленим суддею Заєць Д.Г., первісний позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 № 4773-90-V в частині передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4; в решті первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Ірпінська міська рада при прийнятті спірного рішення вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації. Водночас, суд дійшов висновку про те, що порушення, допущені органом місцевого самоврядування, не повинні впливати на правомірні очікування особи і покладати на останню негативні наслідки таких порушень, а тому, врахувавши відсутність доводів щодо наявності умислу у товариства на незаконне одержання земельної ділянки у власність, відмовив у задоволенні решти первісних позовних вимог. Відмова у зустрічному позові вмотивована тим, що товариство є власником спірної земельної ділянки, а відтак, право власності у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, а не статті 330 цього Кодексу, яка визначена правовою підставою зустрічного позову. При цьому суд керувався приписами статей 21, 257, 361, 268 Цивільного кодексу України, статей 17, 38, 152, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Михальської Ю.Б. - головуючого, Тищенко А.І., Отрюха Б.В., постановою від 17.12.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, перший заступник прокурора Київської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог первісного позову та прийняти нове рішення у цій частині, яким первісний позов задовольнити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що встановивши факт незаконного надання у власність першого набувача спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій зобов'язані визнати недійсним оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку та витребувати її з незаконного володіння нового власника на користь держави. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 17, 20, 52, 84 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Київської обласної державної адміністрації надійшло пояснення на касаційну скаргу, в якому позивач підтримав доводи касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора та представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі за первісним позовом є вимоги заступника прокурора Київської області, заявлені в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" про визнання недійсним рішення Ірпінської міськради від 25.06.2010 за № 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га третій особі у справі - ОСОБА_4, визнання недійсним державного акта серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" та визнання за державою в особі Київської облдержадміністрації право власності на цю земельну ділянку. Підставою первісного позову з посиланням на норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України, визначено порушення Ірпінською міською радою приписів законодавства, з огляду на відсутність повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Предметом спору за зустрічним позовом є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" до Київської обласної державної адміністрації та Ірпінської міської ради про визнання права власності на спірну земельну ділянку. Підставою зустрічного позову з посиланням на норми статті 330 Цивільного кодексу України, визначено обставини добросовісного набуття у власність земельної ділянки. Як убачається зі змісту касаційної скарги, заступник прокурора Київської області не погоджується з судовими рішеннями у справі щодо відмови у частині первісного позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку, відтак рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Здійснюючи судовий розгляд, судами було установлено, що на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 за № 4773-90-V ОСОБА_4 29.09.2010 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку 17.09.2010 зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602315. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010 ОСОБА_4 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_5, яка в подальшому за договорами купівлі купівлі-продажу від 18.02.2011 та від 17.09.2012 була відчужена ОСОБА_6 та Товариству з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД". Задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 № 4773-90-V про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4, суди установили факт перевищення Ірпінською міською радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, а відтак, визнали недійсним зазначене рішення ради. Водночас колегія суддів визнає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для витребування спірної земельної ділянки з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" з огляду на наступне. Відповідно до статті 125, частини першої статті 126 Земельного кодексу України (у редакції від 27.04.2010, яка була чинною на момент прийняття Ірпінською міською радою рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Таким чином, оскільки зазначені норми встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним і державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4, на підставі недійсного рішення Ірпінської міськради. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 25.06.2014 (справа № 6-67цс14). При цьому висновок про те, що держаний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, міститься також у постанові Верховного Суду України від 23.10.2013 (справа № 6-93цс13). Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. З аналізу вказаної норми вбачається, що витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 Цивільного кодексу України). Оскільки судами установлено, що власником та розпорядником спірної земельної ділянки державної власності на момент прийняття рішення Ірпінською міськрадою була і є Київська обласна державна адміністрація, в зв'язку з чим спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку надання земельних ділянок у власність громадян, то колегія суддів визнає наявними правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом витребування спірної земельної ділянки на користь держави. При цьому посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у зазначених вимогах первісного позову, на рішення Європейського суду з права людини у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 №44277/98 та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, колегія суддів визнає помилковим, оскільки у справі, яка переглядається, обставини справи є істотно відмінними. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну, та повернення у власність землі, яка вибула з її власності незаконно. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення). Оскільки обставини справ "Федоренко проти України" і "Стретч проти Сполученого Королівства" та справи, яка переглядається, істотно різняться, відтак висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 (справа № 6-92цс13). Водночас колегія суддів визнає правомірним висновок судів щодо відмови у вимозі про визнання за державою в особі Київської облдержадміністрації права власності на спірну земельну ділянку з наступних підстав. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Застосовуючи цю норму суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статті 392 цього Кодексу. При цьому позов про визнання права власності на майно є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння. У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). З огляду на що, висновок судів про відмову у цій частині первісного позову визнається правомірним. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Згідно з приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині відмови у вимогах первісного позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування спірної земельної ділянки, з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позову. З огляду на що, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження. Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2016 відстрочено сплату судового збору за розгляд касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області до закінчення касаційного провадження. Тому, судовий збір у розмірі 5 846,40 грн. підлягає стягненню з Ірпінської міської ради та з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі №911/3269/14 Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 скасувати в частині відмови у первісному позові про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Прийняти нове рішення, яким первісний позов у цій частині задовольнити.

Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_2.

Стягнути на користь Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві) з Ірпінської міської ради 2 923,20 грн. та з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" 2 923,20 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Решту постанови залишити без змін.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Т. Данилова