ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року Справа № 922/2686/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року у справі № 922/2686/15 за позовом прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору та повернення орендованого майна,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з позовом до відповідачів про визнання недійсними договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724, укладеного між ними, та додаткових угод до нього від 01.01.2012 року, а також про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити та повернути нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Позовні вимоги обгрунтовано суперечністю договору оренди та додаткових угод до нього вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду під магазин, тобто для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.
До початку розгляду справи судом першої інстанції прокурор уточнив позовні вимоги та, зокрема, просив зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути до Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради нежитлове приміщення вартістю 155070 грн., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 згідно з договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724, укладеним між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та ФОП ОСОБА_4
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2015 року (судді Макаренко О.В., Лаврова Л.С., Аріт К.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724, укладений між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, та додаткову угоду від 01.01.2012 року до договору № 724, укладену між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.
Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути Управлінню освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради нежитлове приміщення вартістю 155070 грн., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 згідно з договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724, укладеним між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року (судді: Россолов В.В., Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач ФОП ОСОБА_4 вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.
У касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_4 позивач Управління комунального майна та приватизації вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.
Відзиви на касаційну скаргу від інших сторін до суду не надходили.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2016 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 10.02.2016 року.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача ФОП ОСОБА_4, дослідивши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що 30.07.2002 року між державним комунальним закладом освіти середньою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Жовтневого району (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 724, предметом якого є нежитлове приміщення (будівля) - загальною площею 109,68 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до п. 3.1. договору вартість нежитлового приміщення (будівлі) визначається відповідно до висновків експерта про вартість нежитлового приміщення і станом на 11.07.2002 року складає 50 200 грн.
Згідно з п. 4.4. договору орендар зобов'язується використовувати орендоване нежитлове приміщення (будівлю) під магазин у відповідності з його призначенням та умовами цього договору.
30.07.2002 року за актом прийому-передачі орендодавцем передано орендарю нежитлове приміщення (будівля) - загальною площею 109,68 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Додатковою угодою від 01.01.2012 року орендодавця за договором було визначено Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у зв'язку з передачею об'єкта оренди на баланс Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 16.02.2011 року № 87 "Про передачу майна в оперативне управління управлінню освіти Жовтневого району Харківської міської ради", розпорядження управління комунального майна та приватизації від 16.02.2011 року № 248 "Про внесення змін в договори передачі майна в оперативне управління № 597 від 21.08.2985 року з Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та № 604 від 29.08.1986 року з Управлінням освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради".
Додатковою угодою від 01.01.2012 року договір оренди від 30.07.2002 року № 724/2002 було викладено в новій редакції, за якою орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 109,68 кв.м, далі "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та знаходиться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (балансоутримувач).
При цьому в пункті 1.2. визначено, що майно передається в оренду з метою використання: магазин продовольчих товарів (крім товарів підакцизної групи).
01.01.2012 року було підписано акти прийому-передачі нежитлового приміщення щодо повернення ФОП ОСОБА_4 Управлінню освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення, а також про приймання ФОП ОСОБА_4 вказаного приміщення Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Крім того, відповідно до Додаткової угоди б/н до договору оренди від 30.07.2002 року № 724, укладеної між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар), було внесено зміни до пунктів 1.1., 3.1., 3.2. та п. 10.1. Додаткової угоди від 01.01.2012 року до договору оренди від 30.07.2002 року № 724.
Так, за умовами пунктів 1.1., 3.1., 10.1. Додаткової угоди б/н до договору оренди від 30.07.2002 року № 724 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 105,10 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради. Вартість об'єкту оренди визначається на підставі звіту про вартість майна і складає 155 070 грн. станом на 24.02.2014 року. Строк дії договору пролонговано до 28.01.2017 року.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання недійсними договору оренди та додаткових угод до нього, у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом, а також про зобов'язання орендаря звільнити та повернути Управлінню освіти зазначене нежитлове приміщення.
Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання недійсними договору оренди та додаткової угоди до нього обгрунтовано доведеністю підстав, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, поважністю причин пропуску прокурором строку позовної давності, та в зв'язку з цим наявністю підстав для зобов'язання орендаря звільнити та повернути балансоутримувачу спірне нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому на підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За положеннями ч. 1 ст. 759, ч. 3 ст. 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення договору оренди від 30.07.2002 року) не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; цілісні майнові комплекси казенних підприємств; цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво".
Законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди.
Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення додаткової угоди від 01.01.2012 року до договору оренди) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Водночас ст. 61 Закону України "Про освіту" у ч.ч. 1, 4 передбачає, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
За вимогами ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Проте, суди обох інстанцій дійшовши висновку про суперечність спірного договору оренди, який було укладено 30.07.2002 року, вимогам законодавства, не врахували, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, та застосували до спірних правовідносин положення законодавства, які набрали чинності після укладення зазначеного договору оренди.
Крім того, виходячи з аналізу наведених норм Закону України "Про освіту", судам слід було ретельніше з'ясувати ознаки спірного об'єкта оренди, зокрема, встановити, чи відноситься він до об'єктів освіти, чи здійснюється його фінансування з бюджету, та чи вказаний підрозділ пов'язаний технологічно з навчальним процесом.
Разом з тим, визнавши недійсними договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724 та додаткову угоду до нього від 01.01.2012 року, суд першої інстанції не з'ясував предмету позову та не врахував, що в поданому позові прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30.07.2002 року № 724 та додаткових угод до нього від 01.01.2012 року. При цьому в матеріалах справи містяться дві додаткові угоди до договору оренди № 724 - додаткова угода від 01.01.2012 року та додаткова угода без номера і дати.
У той же час, вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 261, 267 ЦК України.
Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України, ст. 261 ЦК України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради й Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.
Зазначені правові позиції в подібних правовідносинах наведено в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 11/163/2011/5003, а також постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 року у справі № 903/543/14.
Суди двох інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачами у справі пропущена позовна давність, однак, всупереч наведеним положенням законодавства, визнали наведені прокурором причини пропуску позовної давності поважними, за відсутності клопотання про поновлення такого строку з боку осіб, в інтересах яких прокурор звернувся до суду, та без встановлення поважності причин пропущення позовної давності саме позивачами, а не прокурором.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначивши в своєму рішенні про те, що позов про визнання недійсним спірного договору прокурором не було подано протягом трьох років з дня вчинення правочину з поважних причин, а тому суд не застосовує позовну давність, виходив з неправильного застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України, за якою якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, вказаних порушень не усунув.
Таким чином, суди допустивши порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, дійшли передчасного висновку про обгрунтованість позовних вимог.
За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2015 року скасувати, і справу № 922/2686/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя М.Черкащенко
Судді І.Вовк
Н.Нєсвєтова