ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 918/788/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову та на рішенняРівненського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 року у справі господарського судуРівненської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"простягнення 225 316 434,99 грн.,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Прокоф"єва Л.В.,- відповідача: Демидас Д.А., Кузьмарук О.С.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 225316434,99 грн., з яких 213953715,66 грн. інфляційні втрати та 11362719,33 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 року (суддя Торчинюк В.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року (колегія суддів у складі: Маціщук А.В., судді: Гулова А.Г., Петухов М.Г.) рішення місцевого господарського суду від 15.09.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року та рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 10.02.2016 року.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.10.2009 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Рівнеазот" (покупець) було укладено договір поставки природного газу № 10/09-П, відповідно до умов якого продавець зобов"язується у лютому-черевні 2009 року передати у власністю покупцю природний газ, а покупець зобов"язується його прийняти та оплатити на умовах цього договору.

На виконання умов договору №10/09-П позивачем було поставлено відповідачу протягом лютого-червня 2009 року природний газ в об"ємі 132 169 114 м3 природного газу на загальну суму 315 865 678,78 грн.

У зв"язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов"язань за договором №10/09-П, щодо оплати вартості отриманого природного газу, рішенням господарського суду Рівненської області від 08.06.2011 у справі № 5019/117/11 позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Рівнеазот" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Рівнеазот" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 315 865 678,78 грн. основного боргу, 31 810 952, 80 грн. пені, 16 672 418, 26 грн. інфляційних втрат та 6 033 626, 15 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року вказане рішення місцевого господарського суду від 08.06.2011 року у справі № 5019/117/11 в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення змінено та стягнуто з ПАТ "Рівнеазот" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 27 026 494, 52 грн. - пені, 5 747 035,60 грн. - 3% річних, 14 324 388,38 грн. - інфляційних, 23 582,40 грн. - судового збору, 218,25 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

Вказана постанова набрала законної сили.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилаючись на те, що грошове зобов"язання за договором № 10/09-П від 31.10.2009 року відповідачем належним чином не було виконане і після винесення рішення суду, на підставі ст. 625 ЦК України, нарахувало за період з 08.05.2014 року по 02.06.2015 року 11 362 719, 33 грн. - 3% річних та 213 953 715,66 грн. інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з підстав пропуску позовної давності по вказаним вимогам, про застосування якої заявлено стороною у справі.

З вказаними висновками попередніх судових інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відзначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум (постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі N 3-142гс11.

Статтею 625 ЦК України регулюються зобов"язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов"язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Лист Верховного Суду України від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

Отже, вказаною правовою позицією спростовуються доводи скаржника, що інфляційні та 3% річних слід обраховувати виходячи не з суми грошового зобов"язання, яке виникло за договором №10/09-П від 31.10.2009 року, а з суми, яка була стягнута за рішенням суду, до якої входить окрім основного боргу, ще пеня, інфляційні втрати, 3% річних.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши вказані вище положення ст. 625 ЦК України та договір про організацію взаєморозрахунків №1627/30 від 26.12.2014 року, дійшов вірного висновку, що в даному випадку до стягнення підлягають лише 9534174,72 грн. - 3% річних та 191192664,88 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.05.2014 року по 02.06.2015 року, розрахунок яких здійснений на суму грошового зобов"язання за договором № 10/09-П від 31.10.2009 року.

Разом з тим, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 260, 261 ЦК України).

Згідно з ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у січні 2011 року (дата подання позову про стягнення основного боргу, пені та інфляційних нарахувань, 3% річних) позовна давність перервалась по основній вимозі - стягнення основного боргу і її перебіг почався заново.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму грошового зобов"язання за договором, звернулось 11.07.2015 року.

Враховуючи, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, суди попередніх інстанцій встановивши, що позовна давність по основній вимозі спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було подано у липні 2015 року, з огляду на приписи ст.ст. 257, 266 ЦК України дійшли вірного висновку, що вказані вимоги були заявлені з пропуском позовної давності і оскільки відповідачем було подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, обгрунтовано та правомірно відмовили у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, відсутні підстави для їх зміни чи скасування.

Щодо решти доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеним, а також з огляду на те, що вони зводяться до переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року та господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 року №918/788/15 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова