ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 910/9808/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 04.09.2015у справі№910/9808/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"доПублічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"про стягнення 128 422 168,68 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Беседін В.І., Будниченко О.В.,

- відповідача Варданян А.А.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі №910/9808/15 (суддя Мельник В.І.) частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (надалі позивач/банк/скаржник) до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (надалі відповідач/ПАТ "ДАК "Чорноморнафтогаз"); за рішенням, стягнуто з відповідача 90 000 000,00 грн. основного боргу, 16 593 812,21 грн. - прострочених процентів за користування кредитом, 888 250,00 грн. - процентів за користування кредитом, 190 500,00 грн. - простроченої комісії за управління кредитною лінією, 2 840 547,97 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 237 229,82 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, 3 572,17 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією, 2 239 150,67 грн. - втрат від інфляції, нараховані у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту, 205 912,87 грн. - втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, 2 993,12 грн. втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією, 64 310,40 грн. судового збору, в іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.) вказане рішення скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог і з постановою суду апеляційної інстанції повністю, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, а постанову суду апеляційної інстанції - повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 90 000 000 грн. - основного боргу по кредитному договору, 16 593 812 грн. 21 коп. - прострочених процентів за користування кредитом, 888 250 грн. - процентів за користування кредитом, 190 500 грн. - простроченої комісії за управління кредитною лінією, 12 620 000,00 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 2 497 092,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 103 107,69 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією, 2 840 547 грн. 97 коп. - 3% річних у зв'язку із несвоєчасним погашенням кредиту; 237 229 грн. 82 коп. - 3% річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою процентів; 3 572 грн. 17 коп. - 3% річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією; 2 239 150 грн. 67 коп. - втрати від інфляції, нараховані у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту (основного боргу); 205 912 грн. 87 коп. - втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів; 2 993 грн. 12 коп. - втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч укладеного між ним та відповідачем кредитного договору №8413К3 від 22.08.2013 з наступними змінами та доповненнями, відповідач не повернув наданий позивачем кредит, в установлений договором строк, а також регулярно порушував умови договору щодо сплати процентів за користування кредитом та комісії за управління кредитною лінією, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що між позивачем та відповідачем 22.08.2013 був укладений кредитний договір №8413К3, відповідно до умов якого (з урахуванням внесених до нього змін додатковою угодою від 21.02.2014) відповідачу був наданий кредит у розмірі 90 000 000,00 грн. із кінцевим терміном погашення кредиту - до 16.08.2014 (п.п. 3.2.3. п. 3.2. ст. 3 кредитного договору), зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та розмірі, встановлених в п.п. 3.2.3. п. 3.2. та п. 3.5. ст. 3.2. кредитного договору.

Підпунктом 3.4.1. п. 3.4. ст. 3 кредитного договору сторони узгодили, що позичальник (відповідач) зобов'язаний повернути кредит у валюті кредиту, відповідно до заборгованості на рахунок, вказаний в кредитному договорі в строк, визначений у п.п. 3.2.3. кредитного договору, здійснюючи чергові платежі з погашення згідно з графіком збільшення та зменшення ліміту заборгованості за рахунок будь-яких надходжень позичальника.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, зокрема, в частині повернення кредиту в строк, установлений у кредитному договорі (до 16.08.2014), позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про усунення порушення зобов'язань, які залишились без реагування з боку відповідача (вимоги від 04.03.2015 №195-04/1501 та від 24.03.2015 №195-04/1982).

Встановивши вищенаведені обставини, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, умовами кредитного договору, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 90 000 000,00 грн. основного боргу, 16 593 812,21 грн. - прострочених процентів за користування кредитом, 888 250,00 грн. - процентів за користування кредитом, 190 500,00 грн. - простроченої комісії за управління кредитною лінією, 2 840 547,97 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 237 229,82 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, 3 572,17 грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією, 2 239 150,67 грн. - втрат від інфляції, нараховані у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту, 205 912,87 грн. - втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, 2 993,12 грн. втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 12 620 000,00 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 2 497 092,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 103 107,69 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією, місцевий господарський суд виходив з наданого ст. 83 ГПК України суду права на зменшення стягуваної з боржника неустойки (пені). При цьому, місцевий господарський суд керувався тим, що всі виробничі потужності відповідача знаходяться на території тимчасово окупованої АР Крим. Відповідно до приписів ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань, якщо не доведе, що ним вжито усіх заходів для недопущення господарського правопорушення або не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин.

На підтвердження форс-мажорних обставин відповідачем отримано від Торгово-промислової палати України Сертифікат від 03.12.2014 №2018 про настання непереборної сили, яким підтверджується, що події на території АРК та міста Севастополя є обставинами непереборної сили, датою настання яких є 27.02.2014. Керуючись ч. 3 ст. 14 та ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", місцевий господарський суд прийшов до висновку, що вказаний сертифікат є належним доказом обставин непереборної сили, та, виходячи з приписів ст.ст. 212, 617 ЦК України, ст. 219 ГК України, прийшов до висновку про відмову у стягненні з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання, оскільки таке порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, виходив з того, що положеннями ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України передбачено звільнення особи від відповідальності, якщо така особа доведе, що порушення виконання зобов'язання сталося не з її вини.

В даному випадку, порушення виконання відповідачем умов кредитного договору сталося не з його вини, а внаслідок непереборної сили, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 №2018, а тому, відповідач не може відповідати за такі обставини, позаяк у позові слід відмовити.

Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 ст. 14 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання тільки у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Так, ст. 617 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, за змістом вказаних норм, особа звільняється саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від обов'язку його виконання, причому, за умови доведення цією особою, що порушення є наслідком непереборної сили, чого судом апеляційної інстанції не було враховано, про що свідчить висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідача слід звільнити і від виконання передбаченого кредитним договором зобов'язання про повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, та інших обов'язкових до виконання згідно з умовами кредитного договору грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України унормовано, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підпунктом 3.3.1 п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, вказаними нормами встановлено, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим останньою по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.

Разом з тим, ані суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові повністю, ані суд першої інстанції, відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання, не звернули увагу на те, чи стосується виданий Торгово-промисловою палатою сертифікат від 03.12.2014 №2018, яким суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки в частині відмови у позові (частково та повністю) конкретного кредитного договору №8413К3 від 22.08.2013, невиконання якого відповідачем спричинило даний спір, як це передбачено наведеними нормами, чи вказаний сертифікат видано Торгово-промисловою палатою на підтвердження наявності форс-мажорних обставин на території АР Крим щодо інших зобов'язань (зокрема, податкових), виконання яких було ускладнено (унеможливлено) наявністю тих чи інших форс-мажорних обставин.

Вказане порушення, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції п. 6.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3) при дослідженні сертифікату, який (суд) своє рішення про відмову у позові обґрунтував виключно цим сертифікатом, призвело до неправомірного скасування рішення місцевого господарського суду в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог, з яким - задоволенням позовних вимог в частині стягнення основного боргу, відсотків, комісій, тощо, строк виконання яких, як встановив суд першої інстанції настав відповідно до договору, проте, які не були виконані відповідачем, а також 3% річних та інфляційних, погоджується суд касаційної інстанції.

В той же час, колегія суддів не може погодитися також із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення пені з тих же підстав, що й не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції також не враховано положення п. 6.2. вищевказаного Регламенту щодо можливості застосування сертифікату Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 №2018 для звільнення від відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання, що виникло з кредитного договору №8413К3.

Виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень, призвело б до виходу за встановлені у ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки потребує переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, позаяк, постанова суду апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва, під час здійснення якого судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 у справі №910/9808/15 скасувати повністю.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі №910/9808/15 скасувати частково в частині відмови у стягненні з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 12 620 000,00 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 2 497 092,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 103 107,69 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією і у вказаних частинах справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі №910/9808/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

С.Р. Шевчук