ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 910/20698/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2015у справі № 910/20698/15 Господарського суду м. Києва за позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4пророзірвання договору та виселення з орендованого майнав судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаОСОБА_5- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд: 1) розірвати договір оренди № 72-Упр (ДВ)-07, укладений між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 02 липня 2007 року; 2) виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 з орендованого майна, а саме: частини переходу, загальною площею 8,3 кв. м, що знаходиться за адресою станція метро Харківська (вестибюль № 1); 3) зобов'язати відповідача у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили, демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать відповідачу та знаходяться в частині переходу за адресою станція метро Харківська (вестибюль № 1), загальною площею 8,3 кв. м.; 4) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.09.2015, яка прийнята та розглянута судом, а.с.85).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 (головуючий Агрикова О.В., судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 02.07.2007 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен", як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як орендарем, було укладено договір оренди № 72-Упр(ДВ)-07 та додаткову угоду № 329 від 28.09.2011, якою сторони продовжили дію договору оренди до 31 березня 2012 року включно (а.с.15-19, 31).

За умовами договору оренди, орендодавець на підставі рішення Київради від 02.02.2006 № 23/3114 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль № 1), б/н, для торгівлі товарами народного споживання.

Об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 8,3 кв. м та зазначена в викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору (пункт 2.1 договору).

03.07.2007 на виконання умов договору зазначений об'єкт оренди був переданий відповідачу за актом приймання-передачі майна (а.с.20).

Спір у справі виник у зв'язку з систематичною несплатою відповідачем орендних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом міста Києва. На думку позивача, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору оренди наявні правові підстави для його розірвання у судовому порядку, виселення відповідача із займаного орендованого майна та зобов'язання останнього демонтувати огороджувальні конструкції.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Правовідносини з оренди державного та комунального майна, врегульовуються положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі по тексту - Закону), Главою 58 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та параграфом 5 глави 29 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

Відповідно до статті 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з статтею 19 цього Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Приписами частини третьої статті 18 Закону встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Умовами пункту 3.1 договору визначено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить станом на червень 2007 року 3 106,75 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2 договору оренди).

У відповідності до пункту 3.5. договору оренди сторони дійшли згоди, що всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20 % з розрахунку на червень 2007 року складає 3 840,88 грн.

Оплата по договору оренди проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

26.05.2015 позивач звертався до відповідача з претензією № 435-НДД (а.с. 32) щодо сплати орендної плати по договору за квітень-травень 2015 року, однак вказана вимога залишена останнім без реагування.

Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 35) заборгованість відповідача по несплаті орендних платежів за квітень, травень та червень 2015 року складає 33 274,39 грн.

Відповідно до пункту 6.7 договору оренди при невиконанні або порушенні однією із сторін умов цього договору та з інших підстав передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

Договір припиняється в разі невиконання істотних умов договору або порушення його (пункт 9.5 договору оренди).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

В пункті 5.2. договору оренди сторони узгодили, що при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної сплати орендної плати (відповідачем не сплачувалась орендна плата протягом трьох місяців підряд).

Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність фактичних та правових підстав для розірвання договору оренди №72-Упр(ДВ)-07 від 02.07.2007.

Висновки судів колегія вважає правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до частини четвертої статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону, відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечують його сторони.

Вважаючи договір оренди продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні заперечення відповідача, як орендаря, щодо продовження строку дії договору оренди.

В той же час, формулювання позовних вимог щодо розірвання договору оренди з посиланням на те, що орендар не виконує його умови в частині сплати орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчить про те, що орендодавець визнавав існування договірних орендних відносин з орендарем після закінчення строку дії договору оренди.

Щодо позовних вимог про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання його демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски), слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно частини першої статті 27 Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічний обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна передбачено також пунктами 4.14, 7.5 договору оренди.

Доказів повернення відповідачем орендованого приміщення за актом приймання-передачі станом на час розгляду справи до матеріалів справи не залучено.

Встановивши, що договірні відносини сторін припинились у зв'язку із розірванням договору оренди і відповідач втратив статус орендаря, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов в частині виселення відповідача з орендованого майна.

Як наслідок, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили вимогу позивача про зобов'язання відповідача демонтувати огороджувальні конструкції, враховуючи, що за умовами договору об'єкт оренди, його площа визначена саме тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря.

Посилання в касаційній скарзі на неправильність розрахунку орендної плати колегія вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок і встановлено, що нарахування орендної плати відповідає умовам договору.

Крім того, касатор не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався, відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Доводи касатора про те, що у позивача відсутнє право виселення відповідача з орендованого майна, колегія вважає безпідставними, оскільки судами встановлено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен", якому надані повноваження орендодавця в спірних правовідносинах, у порядку передбаченому діючим законодавством.

Щодо посилання у касаційній скарзі на наявність обставин, які звільняють орендаря від сплати орендної плати через неможливість використання майна, слід зазначити, що відповідач (касатор) у відзиві на позовну заяву на такі обставини взагалі не вказував і не наводив будь-яких доводів та аргументів з цього приводу.

Крім того, за умовами договору (пункт 3.11. договору оренди) орендар має право звернутись до Київради з клопотанням щодо відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови, передбачені цим договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди не з вини орендаря.

Доказів того, що орендар скористався своїм правом звернення до Київради з відповідним клопотанням матеріали справи не містять.

До матеріалів справи також не залучено доказів внесення змін до договору оренди, з дотриманням вимог статті 654 ЦК України, в частині звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з квітня по червень 2015 року.

Щодо посилання касатора на порушення порядку зміни предмету позову, слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи, позивачем до суду була подана заява від 22.09.2015, яка прийнята та розглянута судом (а.с.85), якою він, фактично, уточнив редакцію пунктів 2, 4 свого позову. При цьому, предмет та підстави позову не змінювалися.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 у справі № 910/20698/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова