ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 905/2318/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на постановувід 11.10.2016 Донецького апеляційного господарського суду у справі№905/2318/16 господарського суду Донецької області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 простягнення 11096,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення 468,92 грн. заборгованості з орендної плати за березень-квітень 2014 року, 10627,24 грн. неустойки за час прострочення повернення об'єкта оренди за період з 14.04.2016 по 01.06.2016 р., на підставі статей 526, 611, 638, 785 Цивільного кодексу України, статей 180, 193, 284, 286, 291 Господарського кодексу України, статей 9, 10, 17, 18, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем орендної плати за спірним договором за березень-квітень 2014 р. та наявність у останнього заборгованості у заявленій до стягнення сумі. Позивач також зазначав, що надсилав орендареві повідомлення про припинення дії договору оренди з 08.04.2016 р.; що об'єкт оренди був повернутий відповідачем за актом приймання-передачі лише 01.06.2016 р., а тому є підстави для стягнення неустойки за користування річчю, передбаченої приписами статті 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.08.2016 р. (суддя Матюхін В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь державного бюджету 468,92 грн. заборгованості з орендної плати та 9298,82 грн. неустойки. В іншій частині позову відмовлено через помилковість визначення дати початку нарахування неустойки.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з посиланням на приписи статей 526, 530, 759, 761, 762, 785 Цивільного кодексу України, умови спірного договору, встановив, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання щодо внесення орендних платежів в порядку і строки, обумовлені договором, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість з орендної плати у сумі 468,92 грн. за березень-квітень 2014 р.

Водночас суд встановив, що договір оренди припинив свою дію 08.04.2016 р; що об'єкт оренди після припинення дії договору оренди відповідачем був повернутий балансоутримувачу за актом приймання-передачі лише 01.06.2016 р., а відтак є правомірним нарахування і стягнення з відповідача неустойки у розмірі 9298,82 грн. згідно з приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

За апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області Донецький апеляційний господарський суд (судді: Попков Д.О., Зубченко І.В., Ломовцева Н.В.), переглянувши рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.10.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

РВФДМУ по Донецькій області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 р. та рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2016 р. скасувати в частині відмови у позові про стягнення 1328,42 грн. неустойки та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 785 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 09.04.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5590/2013.

За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення, загальною площею 179,8м2 першого поверху клуба - їдальні, які розташовані за адресою: м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2, що знаходяться на балансі ВСП НАУ Слов'янський коледж НАУ (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.12.2012 р. і становить за незалежною оцінкою 191257 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення виробництва керамічних виробів (пункту 1.2 договору).

В пункті 2.1 договору сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Орендна плата, відповідно до пункту 3.1 договору, визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №789, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2013 р. - 1 848,46 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% та 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до пункту 3.7 договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (пункт 3.8 договору).

В пункті 3.11 договору сторони обумовили, що закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до пункту 5.11 договору орендар зобов'язаний щомісяця до 15 числа надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). Щоквартально до 10 числа проводити з Орендодавцем звірку взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звірки на підставі наданих копій платіжних доручень.

Строк дії договору сторонами було встановлено в розділі 10 договору.

Згідно з пунктом 10.1 договору його укладено строком на один рік, що діє з 09.04.2013 р. по 08.04.2014 р. включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови погодження його з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном (пункт 10.4).

Відповідно до пункту 10.6 договору його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи; у разі смерті орендаря.

За умовами пункту 5.12 спірного договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Разом з цим, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Якщо орендар не виконує обов'язок щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення, порядок нарахування та сплати якої передбачено розділом 3 цього договору (пункти 10.9, 10.11 договору).

Господарськими судами попередніх інстанцій також було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу у строкове платне користування нежитлові вбудовані приміщення, загальною площею 179,8м2, першого поверху клубу-їдальні, які розташовані за адресою: м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2, що підтверджується актом приймання-передачі б/н від 09.04.2013 р.

Також господарські суди попередніх інстанцій встановили, що дія спірного договору неодноразово продовжувалася сторонами та договір був продовжений до 08.04.2016 р.

Позивач листом № 20-05-02015 від 11.04.2016 р. повідомив відповідача про закінчення строку дії договору 08.04.2016 р. та необхідність звільнення об'єкта оренди і передачі його за актом приймання-передачі.

Господарські суди попередніх інстанцій також встановили, що вказану заяву відповідач отримав 16.04.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (а.с. 22), проте об'єкт оренди передав балансоутримувачу лише 01.06.2016 р. за актом приймання-передачі б/н від 01.06.2016 р., хоча за умовами спірного договору повинен був його повернути до 20.04.2016 р.

Крім того, іншим листом №20-05-03771 від 11.07.2016 р. позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості з орендної плати в розмірі 468,92 грн. і нараховану неустойку за несвоєчасне повернення об'єкту оренди в сумі 10627,24 грн., та про необхідність їх погашення.

Втім вказані вимоги відповідачем були залишені без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога РВФДМУ по Донецькій області про стягнення з ФОП ОСОБА_3 468,92 грн. заборгованості з орендної плати, 10627,24 грн. неустойки за час прострочення повернення об'єкта оренди, на підставі статей 526, 611, 638, 785 Цивільного кодексу України, статей 180, 193, 284, 286, 291 Господарського кодексу України, статей 9, 10, 17, 18, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення цих вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами статті 785 названого Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Разом з цим приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до приписів частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди нерухомого майна 3590/2013 від 09.04.2013 р. за березень-квітень 2014 року та нараховану неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм.

Дослідивши всі обставини та зібрані у справі докази, господарські сули першої та апеляційної інстанцій встановили, що орендар (відповідач) неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання з вчасного та повного внесення орендних платежів за договором оренди від 09.04.2013 р. та за ним рахується заборгованість з орендної плати у розмірі 468,92 грн. за березень-квітень 2014 року.

Водночас господарські суди попередніх інстанцій встановили, що спірний договір оренди припинив свою дію 08.04.2016 р., про що відповідач був повідомлений листом позивача № 20-05-02015 від 11.04.2016 р. (цей лист отриманий відповідачем 16.04.2016 р.), проте об'єкт оренди після припинення договору відповідачем був повернутий лише 01.06.2016 р., відтак господарські суди визнали обґрунтованим стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна. При цьому, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення неустойки та період за який вона нарахована, врахувавши умови спірного договору, господарські суди встановили, що до стягнення з відповідача підлягає 9298,82 грн. неустойки за період з 20.04.2016 р. до 01.06.2016 р.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства та встановлені обставини, а також зважаючи на те, що умовами спірного договору (пункт 10.9) передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору об'єкт оренди повертається орендарем балансоутримувачу протягом трьох днів, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 9298,82 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна та 468,92 грн. заборгованості з орендної плати за спірним договором.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами; цим доводам також надавалася оцінка господарськими судами та вони були відхилені як необґрунтовані.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 р. у справі № 905/2318/16 та рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач