ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 910/6311/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Грека Б.М.суддів:Васищака І.М., Студенця В.І.,за участю представників сторін позивача - Антонова Г.І.; відповідача - Вісневська О.М., Фастовець О.В.; прокурора - Клюге Л.М.;розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сушия"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від07.09.2015та на рішенняГосподарського суду міста Києвавід30.06.2015у справі№ 910/6311/15-гза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сушия"доІнституту історії НАН Україниза участюПрокуратури міста Києвапровизнання договору дійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сушия" (далі - ТОВ "Сушия") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту історії НАН України про визнання дійсним "Типового договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відома установ, організацій та підприємств" № 18, укладеного 01.01.2013 між Інститутом історії України Національної Академії Наук України та ТОВ "Сушия".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 порушено провадження у справі № 910/6311/15-г за позовом ТОВ "Сушия" до Інституту історії НАН України про визнання договору дійсним.

До прийняття рішення по суті спору ТОВ "Сушия" подало заяву про збільшення позовних вимог, в якій, окрім вимоги про визнання договору дійсним, позивач просив також зобов'язати відповідача вчинити дії з нотаріального посвідчення спірного договору оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Прокопенко Л.В.) від 30.06.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Чорна Л.В., Баранець О.М.) від 07.09.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 та рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2015, ТОВ "Сушия" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, оскільки судами до спірних правовідносин не застосовано норму матеріального права, яка б мала бути застосована, а саме ч. 2 ст. 220 ЦК України.

При цьому, скаржник посилається на те, що він самостійно не може вчинити нотаріальну дію - нотаріально посвідчити спірний договір, оскільки для її вчинення повинні бути подані правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомого майна, що передається в оренду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.10.2015 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2015.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 17.11.2015 № 05-05/2226 у зв'язку з припиненням повноважень судді Кузьменка М.В. для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сушия" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 та на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Студенець В.І. - головуючий, судді Васищак І.М., Палій В.В.

Інститутом історії НАН України було подано відзив на касаційну скаргу ТОВ "Сушия", в якому відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Також Генеральною прокуратурою України через канцелярію суду було подано пояснення, в яких прокурор зазначила про те, що касаційна скарга ТОВ "Сушия" необґрунтована, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, якими правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому має бути відхилена.

В засіданні суду, призначеному на 18.11.2015, оголошено перерву до 02.12.2015.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 01.12.2015 № 05-05/2444 у зв'язку з припиненням повноважень судді Кузьменка М.В. та відповідно до розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 20.11.2015 № 39-р для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сушия" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 та на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Грек Б.М. - головуючий, судді Васищак І.М., Студенець В.І.

В засіданні суду, призначеному на 02.12.2015, оголошено перерву до 09.12.2015.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між Інститутом історії НАН України (орендодавець) та ТОВ "Сушия" (орендар) 01.01.2013 було укладено договір оренди №18 нерухомого та/або іншого індивідуально визначеного майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансах установ, організацій та підприємств НАН України, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне майно: приміщення на першому поверсі (частина вестибюля) площею 395,6 кв.м. та приміщення в підвалі площею 69,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 4, що перебуває на балансі Інституту, вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 31.12.2012 і становить станом на 01.01.2013 1 пов. - 4 293 096, 00 грн та підвал - 562 094, 00 грн (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 5.16 договору орендар зобов'язався здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору (якщо це передбачено законодавством) за рахунок своїх коштів.

Згідно з п. 10.1 договору його укладено строком на сім років та один місяць та цей договір діє з 01.01.2013 до 02.02.2020 включно.

Відповідно до додаткової угоди до договору від 30.12.2013 орендар повернув орендодавцю із строкового платного користування, а орендодавець прийняв зі строкового платного користування на період з 01.01.2014 по 31.03.2014 приміщення підвалу площею 69, 6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 4, що підтверджується актом повернення частини приміщення від 31.12.2013.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Сушия" до Інституту історії НАН України про визнання дійсним згаданого договору, обґрунтована неможливістю товариства забезпечити реалізацію обов'язку за договором оренди, щодо його нотаріального посвідчення через ухилення відповідача. При цьому, ТОВ "Сушия" зазначає, що в односторонньому порядку не може здійснити нотаріальне посвідчення договору оренди нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15771/14 встановлено факт нікчемності договору оренди №18 від 01.01.2013. Крім того, у зв'язку з визнанням вказаного договору оренди державного майна нікчемним, в силу положень ст. 220 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для користування ТОВ "Сушия" вищевказаним майном, та в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, доручив Президенту Національної академії наук України усунути недоліки в роботі Інституту історії НАН України в сфері здійснення діяльності щодо передачі в оренду нерухомого державного майна (окрема ухвала Господарського суду міста Києва від 15.09.2014 у справі № 910/15771/14).

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/24488/14 зобов'язано позивача повернути орендоване приміщення Інституту історії НАН України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів про те, що відповідач якимось чином ухилявся від нотаріального посвідчення договору.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін, рішення суду першої інстанції, виходив з того, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося з причин відсутності повного переліку документів необхідних для вчинення відповідно дії, але разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо можливості нотаріального посвідчення договору, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з п. 5.16 договору орендар зобов'язався здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору (якщо це передбачено законодавством) за рахунок своїх коштів.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню ( ч. 2 ст. 793 ЦК України).

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Обов'язковою передумовою для прийняття рішення щодо визнання договору дійсним є встановлення судом обставин справи, згідно з якими одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору.

Суд може констатувати ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору лише у випадках недобросовісності поведінки такої особи - сторони договору. При цьому, позивач повинен довести факт та підстави ухилення другої сторони від нотаріального посвідчення правочину, а висновок суду про встановлення обставин ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору має бути мотивований.

З врахуванням обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, зокрема, що позивачем не було надано належних доказів про те, що відповідач якимось чином ухилявся від нотаріального посвідчення договору, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося з причин відсутності повного переліку документів необхідних для вчинення відповідної дії, і що в матеріалах справи відсутні докази можливості нотаріального посвідчення договору, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ТОВ "Сушия", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сушия" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/6311/15-г - без змін.

Головуючий - суддя Грек Б.М.

Судді: Васищак І.М. Студенець В.І.