Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВГСУ від 09.12.2015 року у справі №910/16359/15 Постанова ВГСУ від 09.12.2015 року у справі №910/1...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 910/16359/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року у справі №910/16359/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фібратекс" до Міністерства оборони України про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фібратекс" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 70 690,80 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання договору поставки №286/2/14/89 від 15 грудня 2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28 липня 2015 року у справі №910/16359/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 70 690,80 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 827 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір №286/2/14/89 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), на підставі якого позивач у 2014 році поставив відповідачу серветки паперові туалетні, серветки для обличчя, рушники, скатертини-серветки, целюлозну вату й полотна з целюлозних волокон (серветки гігієнічні вологі), зазначені у специфікації, загальною вартістю 243 000 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок відповідача за даним кодом видатків) з дати надання позивачем відповідачу належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

2 лютого 2015 року листом позивач надіслав відповідачу документи, передбачені п. 4.1 договору, однак, відповідач листом від 3 лютого 2015 року №286/5/830 повернув ці документи без реалізації, з посиланням на закінчення бюджетного року.

Заборгованість за поставлений за договором товар у розмірі 243 000 грн. стягнуто з Міністерства оборони України рішенням господарського суду міста Києва від 5 березня 2015 року у справі № 910/3467/15-г.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача 70 690,80 грн. інфляційних втрат, що виникли внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з березня по 29 травня 2015 року.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, 527, 599, 610, 612, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 202, 218, 265 Господарського кодексу України, вказав, що незважаючи на відсутність у відповідача на банківських рахунках грошей він, як боржник, не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, факт наявності якого установлено рішенням господарського суду м. Києва у справі №910/3467/15-г; оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, то індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань; діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а тому втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання, тобто відповідач має сплатити суму інфляційних втрат за період з дати прострочення грошового зобов'язання по дату фактичного погашення заборгованості.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на таке.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши, що документи на оплату поставленого товару відповідачу були надіслані позивачем з порушенням встановленого договором строку, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що дане порушення не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар у встановлений договором строк, перебіг якого відповідно до п. 4.1 договору починався з дати отримання цих документів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних є виключним правом кредитора і здійснюється за весь час прострочення, за умови встановленого факту наявності прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що факт порушення відповідачем грошового зобов'язання був встановлений у судовому порядку рішенням господарського суду м. Києва у справі №910/3467/15-г, а також те, що дана заборгованість, всупереч умов договору поставки, була погашена лише 29 травня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Є також правильним висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів відповідача про прострочення відповідачем платежу з вини позивача, оскільки п. 4.1 договору встановлено, що строк проведення розрахунку за поставлений товар починає спливати з дати надання позивачем відповідачу зазначених у договорі документів, а факт надання таких документів відповідачу підтверджено матеріалами справи.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи скаржника щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному тлумаченні та розумінні зазначених норм права, були предметом дослідження у попередній судовій інстанції, яка дала їм правильну правову оцінку, а тому, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги.

З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року у справі №910/16359/15 - без змін.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст