ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 910/1098/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 24 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2015 року у справі №910/1098/15-г за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про розірвання договору, -

Встановив:

У січні 2015 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про розірвання договору про надання послуг водопостачання та водовідведення від 8 липня 2003 року №02723/2-04.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 березня 2015 року у справі №910/1098/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2015 року, позов задоволено. Розірвано договір на послуги водопостачання та водовідведення №02723/2-04, укладений сторонами 8 липня 2003 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 218 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 липня 2003 року між КПУЖГ Дніпровського району м. Києва, як балансоутримувачем об'єктів житлового і нежитлового фондів територіальної громади міста Києва, що належать до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та ВАТ "АК "Київводоканал", правонаступником якого є відповідач, укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №02723/2-04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального постачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 1 липня 1994.

Пунктом 7.1. сторони погодили, що договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

На виконання п.п. 1, 3 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №335 від 17 червня 2013 року "Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації" було передано об'єкти житлового і нежитлового фондів територіальної громади міста Києва, які належать до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, з балансу позивача на баланс КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", що було оформлено актами приймання-передачі основних засобів за вересень 2013 року (без дати) та за 30 жовтня 2013 року.

На підставі змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", внесених Законом України від 10 квітня 2014 №1198-VII виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина 5 статті 19 вказаного Закону), тобто у даному випадку відповідач. При цьому, ст. 27 цього Закону було встановлено, що договір на надання послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

Посилаючись на вказане, та зазначивши, що більше не може виступати стороною в договорі №02723/2-04 від 8 липня 2003 року, оскільки вже не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду і виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою розірвати договір та направляв додаткову угоду про його розірвання. Проте, відповідач розірвати договір відмовився, що зумовило подання позивачем даного позову.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 607, ч.ч. 1, 2 ст. 651, ст. 652, ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2-4 ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 1, 16, 18, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст. 1, п. 5 ст. 19, ч. 2 ст. 21, п. 7 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 17 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", дійшов висновку, що у даному випадку має місце істотна зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору, що є підставою для його розірвання за рішенням суду і задоволення позову.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, ч. 2 цієї статті передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, ч.ч. 1-2 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди, зокрема, щодо розірвання договору, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Враховуючи вказані норми матеріального права, а також встановивши, що позивач, на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №335 від 17 червня 2013 року, перестав бути балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, який належить до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, на водопостачання та водовідведення яким позивач укладав спірний договір як споживач, а також те, що Законом України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення було визначено відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у даному випадку мають місце істотні зміни обставин, оскільки позивач не здійснює діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, не має необхідних дозвільних документів на провадження такої діяльності та, відповідно, не може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії". В зв'язку з тим, що споживачем житлово-комунальних послуг на даний час є КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" як новий балансоутримувач, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідач зобов'язаний укласти з ним новий договір, в зв'язку з чим договір №02723/2-04 від 8 липня 2003 року має бути розірваний і припинити свою дію.

Доводи відповідача про те, що укладений сторонами договір не може бути розірваний у зв'язку із використанням позивачем води на власні потреби є безпідставними, оскільки, як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, розпорядженням №335 обов'язок забезпечити належне утримання та експлуатаційне обслуговування переданого йому житлового та нежитлового фонду, до якого входить і приміщення позивача, покладено на КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", яке в даному випадку і є споживачем води (включаючи власні потреби: полив прибудинкової території, миття сходових клітин) в процесі надання фізичним та юридичним особам послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2015 року у справі №910/1098/15-г - без змін.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко