ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 916/1298/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиКвартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, м. Одесана постановуОдеського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-Фінансової Компанії "Південбудкомплект", м. ОдесадоКвартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, м. Одесапростягнення 196 640, 44 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-Фінансова Компанія "Південбудкомплект" (далі за текстом - ТОВ БФК "Південбудкомплект") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про стягнення 196 640, 44 грн., з яких: 99 454, 86 грн. основного боргу; 88 259, 17 грн. інфляційних втрат; 8 926, 41 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси на користь ТОВ БФК "Південбудкомплект" 99 454, 86 грн. основної заборгованості, 87 883, 74 грн. інфляційних втрат, 8 926, 41 грн. 3 % річних та судовий збір; в решті позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором купівлі № 08/04-13 від 04.06.2013 року щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 99 454, 86 грн.; також, враховуючи факт прострочення виконання грошового зобов'язання суди дійшли висновків про наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, однак при перевірці розрахунку встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку інфляційних втрат, а тому позовні вимоги в цій частині задоволено частково у розмірі 87 883, 74 грн. та 8 926, 41 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ТОВ БФК "Південбудкомплект" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористалися передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2013 року ТОВ БФК "Південбудкомплект" (продавець) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (покупець) укладено Договір купівлі № 08/04-13 (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язаний поставити та передати у власність покупця: 22.21.1-прутки та профілі пластмас - 41341,50; 22.21.3-пластини, листи, фольга і стрічки пластмасові, неармовані чи не з'єднані з іншими матеріалами - 10819,32; 22.23.1-вироби пластмасові для будівництва - 2772,00; 25.50.1-вироби кування, пресування, штампування та профілювання металу - 921,60; 27.40.2-лампи - 4080,00; 27.33.1-пристрої електромонтажні - 978,00; 23.11.1-скло листове - 3129,60; 23.42.1-вироби санітарно-технічні керамічні - 26178,00; 23.62.1-вироби з гіпсу для будівництва - 2042,04; 23.31.1- плитка та плитки керамічні - 3880,80 (в подальшому товар), а покупець прийняти та оплатити його на умовах Договору в строки і за цінами згідно із специфікацією (яка є невід'ємною частиною цього Договору) та виставленого рахунку та накладної згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК0 16-2010.

Згідно з п. п. 4.2, 4.4 Договору сума Договору складає 99 454, 86 грн., у тому числі ПДВ - 16 575, 81 грн. Розрахунок за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі накладної та рахунку.

Відповідно до п. 8.1 Договору він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими особами і діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторін.

На виконання умов Договору позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 99 454,86 грн., що підтверджується накладною № 08/04-132 від 07.06.2013 року підписаною начальником КЕВ м. Одеси Грицюком Ю.С. та скріпленою печаткою відділу.

Відповідач, отримавши товар, свої зобов'язання за Договором щодо повної та своєчасної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 99 454, 86 грн. з нарахованими на суму боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційними втратами у розмірі 88 259, 17 грн. та 3 % річних у розмірі 8 926, 41 грн.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту укладеного сторонами Договору вбачається, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

В силу приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону та умов укладеного сторонами Договору відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 99 454, 86 грн.

При цьому, судами вірно враховано положення ч. 1 ст. 692, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та вказано, що якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. Передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором страхування; право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції також є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Встановивши факт прострочення оплати (виконання грошового зобов'язання), судами попередніх інстанцій здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних щодо правомірності їх розрахунку і встановлено, що позивачем здійснено вірний розрахунок 3 % річних, які підлягають задоволенню у розмірі 8 926, 41 грн.; проте, при перевірці інфляційних встановлено, що до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 87 883, 74 грн., а відтак в іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновків про те, що виходячи з правових приписів та умов Договору купівлі № 08/04-13 від 04.06.2013 року вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних (після здійснення перерахунку судами) за поставлений товар є законними та обґрунтованими, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 99 454,86 грн. підтверджується наявними у справі доказами і не заперечується відповідачем, однак поставлений товар в порушення умов Договору відповідачем за відсутності фінансування оплачено не було, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Посилання відповідача на те, що заборгованість не сплачена ним у зв'язку із відсутністю відповідного фінансування, не приймається до уваги судом касаційної інстанції та правомірно відхилено господарськими судами попередніх інстанцій, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність покупця (щодо обов'язку реєстрації бюджетного зобов'язання) і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 року у справі № 11/446 та Європейський суд з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт отримання товару відповідачем, відсутності його повної та своєчасної оплати, наявності заборгованості перед позивачем у вказаній сумі і обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій. Крім того, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 916/1298/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак