ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 916/1139/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ", м. Одесана постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ", м. ОдесадоКомунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу ясла-садок № 32 "БАРВІНОК" Ізмаїльської міської ради Одеської області, м. Ізмаїл, Одеська обл.простягнення 16 242, 51 грн.

за участю представників

позивача: Кулинич К.С.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" (далі за текстом - ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою під час розгляду спору основної суми боргу) до комунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу ясла-садок № 32 "БАРВІНОК" Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі за текстом - комунальний дошкільний навчальний заклад № 32 "БАРВІНОК") про стягнення за Договором на постачання природного газу для споживачів, що не є побутовими (для бюджетних установ та організацій) 9 566, 72 грн. пені, 664 грн. 3 % річних, 6 011, 79 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.06.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з комунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу ясла-садок № 32 "БАРВІНОК" на користь ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" 2 000 грн. пені, 664 грн. 3 % річних, 716, 93 грн. інфляційних втрат та судовий збір; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства своєчасно не розрахувався за отриманий у спірний період газ, у зв'язку з чим нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за порушення зобов'язання є правомірним; водночас, судами використане право, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру пені та здійснено перерахунок інфляційних втрат, які задоволено до стягнення лише за березень 2016 року як розрахованих з дотриманням законодавчих вимог.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 року в частині відмови у стягненні пені та інфляційних втрат і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Комунальним дошкільним навчальним закладом № 32 "БАРВІНОК" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Судове засідання 09.11.2016 року проводилось в режимі відеоконференції за клопотанням ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ", яке ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2016 року задоволено.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 року - скасувати в частині відмови у стягненні пені та інфляційних втрат і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог у повному обсязі.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.04.2016 року ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ" (постачальник) та комунальним дошкільним навчальним закладом № 32 "БАРВІНОК" (споживач) укладено Договір № 019032 на постачання природного газу для споживачів, що не є побутовими (для бюджетних установ та організацій) (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 2.1, 3.4, 3.7, 3.8, 5.5 якого постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених цим Договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Обсяг спожитого природного газу підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі природного газу, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку. Акти прийому-передачі природного газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником. Постачальник здійснює постачання природного газу на протязі року, у тому числі по місяцях: 6592 тис. куб.м. у січні, 7004 тис. куб.м. у лютому, 2692 тис. куб.м. у березні, 4635 тис. куб.м. у листопаді, 9631 тис. куб.м. у грудні. Оплата за природний газ здійснюється споживачем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на розрахунковий рахунок постачальника 100 % вартості запланованих обсягів газу на підставі рахунку-фактури. У випадку недоплати вартості послуг за спожитий у розрахунковому періоді природний газ, споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом V Договору, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В п. 11.1 Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з дня його підписання та укладається в частині постачання природного газу на термін до 31.12.2016 року, а в частині оплати за надані послуги - до їх повного здійснення.

Позивачем у період з січня 2016 року по березень 2016 року поставлено природний газ на загальну суму 149 458, 03 грн., що підтверджується Актами прийому-передачі природного газу по Договору № 019032 та не заперечується відповідачем.

Судами також встановлено, що виставлені рахунки-фактури за січень 2016 року від 25.01.2016 року на суму 71 692, 94 грн., за лютий 2016 року від 26.02.2016 року на суму 35 060, 38 грн., за березень 2016 року від 30.03.2016 року на суму 42 704, 71 грн., а всього на загальну суму 149 458, 03 грн. оплачені відповідачем з порушенням умов п. 5.5 Договору, у зв'язку з чим позивачем здійснено нарахування на основну суму заборгованості, яка оплачена відповідачем лише 28.04.2016 року (під час розгляду справи), 9 566, 72 грн. пені, 664 грн. 3 % річних та 6 011, 79 грн. інфляційних втрат, які заявлено до стягнення у судовому поряду.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на встановлені судами обставини справи та вищезазначені правові приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій - пені за період з 10.02.2016 року по 27.04.2016 року, нарахованої у сумі 9 566, 72 грн., оскільки з урахуванням приписів п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського суду України враховано ступінь невиконання відповідачем зобов'язання - прострочення за невеликий період, зменшення негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача за рахунок компенсаційних виплат (інфляційних втрат та відсотків річних), у зв'язку з чим зменшено розмір пені та задоволено вимоги про стягнення 2 000 грн. пені; нарахування відсотків річних здійснено з дотриманням вимог законодавства, а тому присуджено до стягнення у нарахованій позивачем сумі - 664 грн.; нарахування інфляційних втрат, які розраховуються за період не менше місяця, здійснено з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим задоволено до стягнення лише за повний місяць березень 2016 року у розмірі 716, 93 грн.

Разом з тим, судові акти оскаржуються скаржником лише в частині зменшення пені та відмови у стягнення інфляційних втрат за лютий та квітень 2016 року.

З приводу зменшення господарськими судами попередніх інстанцій розміру пені колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, зокрема, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлена наявність підстав для зменшення розміру пені, а саме: факт повного виконання основного зобов'язання станом на час розгляду даної справи; майновий стан відповідача вказує на необхідність підтримки комунального закладу, який має ключове значення у розвитку майбутнього країни; невеликий строк прострочення сплати основного боргу, що правомірно дає підстави для застосування до відповідача вищенаведених законодавчих положень.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України і зменшив розмір пені до суми 2 000 грн. у зв'язку з наявністю передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення розміру пені.

Також, з урахуванням наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", судами вірно враховано, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів. Отже, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, суди дійшли правомірних висновків щодо задоволення позовних вимог лише частково у розмірі 716, 93 грн. за повний місяць березень 2016 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ТОВ "ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ"", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 року у справі № 916/1139/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак