ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 915/392/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіНєсвєтової Н.М. (доповідач),суддів:Кондратової І.Д., Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016у справі№ 915/392/16 господарського суду Миколаївської області за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" простягнення 2527947,91 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Ревенко О.В.,

відповідача: Бігдан О.В., Копійка О.О., Уколов О.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" про стягнення з 2527947,91 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 915/392/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 та рішення місцевого господарського суду від 01.06.2016 скасувати, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, У господарському віданні Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" знаходяться причали №№13, 14, які розташовані за адресою: м.Миколаїв, вул. Заводська, 23, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 11671223 від 28.10.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" є портовим оператором морського порту Миколаїв, про що свідчить витяг з Реєстру морських портів України, який ведеться відповідно до Порядку ведення Реєстру морських портів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №496. Вказаний Реєстр розміщений на офіційному сайті державного підприємства "Адміністрація морських портів України", доступ до відомостей Реєстру є відкритим та безоплатним.

Судами також встановлено, що 10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" було укладено договір про встановлення сервітуту А7-А.

Згідно з преамбулою договору сервітуту цей договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 10.07.2013 сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури" (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал №14 (інв. №1031041) - 238,0 м.п, технологічна ширина 19,80 м.п;

- залізничні колії №№53, 54 (інв. №№1031089, 1031090) - 519,59 м.п;

- підкранові колії (інв. №1031070) - 222,7 м.п у дві нитки (п.п.2.1, 3.1 договору від 10.07.2013).

Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.

У пунктах 4.1, 4.2 договору від 10.07.2013 передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору від 10.07.2013 сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Сторонами у пунктах 5.1-5.7 договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою, а також порядок проведення розрахунків.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності (п.14.1 договору від 10.07.2013).

Додатковою угодою №1 від 08.08.2013 до договору від 10.07.2013 №А7-А сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, порядку проведення розрахунків, режиму експлуатації тощо.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося сторонами, в січні 2016 року відповідач перевантажив на судна 187207,715 тонн вантажу (кукурудзи, сої, рослинної олії, шрот) через причали №№13, 14.

Звертаючись з даним позовом, позивач просив суд стягнути на його користь 2527947,91 грн. вартості наданих у січні 2016 року послуг із забезпечення доступу портового оператора до причалів №13, 14, посилаючись при цьому на постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 , ч.2 ст. 21 Закону України "Про морські порти України" та Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" .

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами надання останнім послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, замовлення такої послуги та потреби в її споживанні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У п.2 ч.1 ст.395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

У відповідності до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

У відповідності до статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Господарським судом не встановлені обставини припинення договору сервітуту від 10.07.2013, визначені ст.406 ЦК України, а саме: дія сервітуту не припинялася, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; строк, на який було встановлено сервітут не сплив; обставини, які були підставою для встановлення сервітуту не припинені; за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, сервітут також не припинявся.

Отже, договір сервітуту від 10.07.2013р. є чинним, а тому в силу положень ст.ст.525, 526 ЦК України сторони можуть користуватися наданими за цим договором правами та повинні виконувати взяті на себе зобов'язання.

Як встановили суди, видом права сервітуту у спірних правовідносинах є право відповідача користування майном - причалами №№13, 14 підкрановою колією, залізничними коліями №№53, 54 з метою виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, тобто він надає відповідачу не тільки можливість користування причалом, а й також причальною інфраструктурою для задоволення своїх господарських потреб.

Законодавцем не надано визначення поняття спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу, тобто не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про морські порти України" у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Частиною 2 ст.21 вказаного Закону передбачено, що перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 (перелік таких послуг наведений в додатку до зазначеної постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015р. №483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", доповнено його абзацом такого змісту: "забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541 затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" № 1331-р від 14.12.2015 погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Враховуючи пункти 1, 3 розділу І, пункту 3 розділу ІІ наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 послуга застосовується при здійсненні портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт із використанням причалу в межах його транспортних характеристик, розрахунок здійснюється за кількість вантажу.

Згідно з вказаними Тарифами ставка для перевантаження:

- кукурудзи та сої ставка для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає 0,45 долара США за тонну;

- рослинної олії ставка для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає 0,59 долара США за тонну;

- шроту ставка для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає 0,24 долара США за тонну.

За наявності таких змін у чинному законодавстві позивач вважає, що у січні 2016 року він надав відповідачеві послуг із забезпечення доступу до причалів на загальну суму 2527947,91 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінитись умови правовідносин сторін. Ані постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, ані розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не передбачають інших складових поняття "спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу", не містять вони також вказівки щодо обов'язкового порядку надання цієї послуги та справляння плати за неї всіма портовими операторами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону України "Про морські порти України" господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов'язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту; власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судами, позивач звертався до відповідача з пропозицією укладення договору про забезпечення доступу портового оператора до причалів, проте відповідач у відповіді повідомив про відсутність у нього потреби у споживанні вказаної послуги та укладенні такого договору.

Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження вчинення ним будь-яких дій, які б свідчили про надання відповідачу послуги та її замовлення останнім.

Оскільки обсяг набутих відповідачем прав за договором від 10.07.2013 включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій; у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалу, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 915/392/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І. Кондратова І. Вовк