ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 915/259/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Козир Т.П.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.08.2016у справі№ 915/259/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП"доДочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" простягнення 974925,18 грн.за участю представників:

від позивача: Лугвенева Л.С.

від відповідача: Питомець Г.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016 у справі № 915/259/16 (суддя Фролов В.Д.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП" задоволено повністю; стягнуто з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 974925,18 грн. заборгованості, з яких: 944403,50 - основного боргу, 30521,68 грн. - пені за прострочення терміну оплати товару та 14 623 грн. - судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016 у справі № 915/259/16 скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 915/259/16, залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016 у цій справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що апеляційним господарським судом не застосовано норми статей 525, 526, 530, 511, 598, 611, 712 Цивільного кодексу, не взято до уваги, що наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 скасовано вимогу застосування бланків суворої звітності при перевезенні, та в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України не здійснено належного дослідження доказів у цій справі.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на касаційну скаргу в якому відповідач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 03.12.2015 між Дочірнім підприємством "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП" (постачальник) було укладено договір № 312-2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати покупцеві дизельне паливо узгодженими партіями, а покупець зобов'язується його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з постачальником. Кількість та асортимент товару для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок покупця.

Згідно із пунктами 3.1, 3.4 договору відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 4-х календарних днів після отримання постачальником заявки на партію товару. Датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем та одночасного надання постачальником покупцю документів, вказаних в п. 5.2 цього договору.

Пунктами 4.1 - 4.4 договору передбачено, що ціна за одиницю товару на дату укладення договору становить 16,50 грн./л. та може змінюватись у відповідності до п. 4.2 договору. Ціна за одиницю товару встановлюється в національній валюті України та є динамічною. Вартість товару визначається позивачем за погодженням з відповідачем за п'ять робочих днів до постачання цього товару. Покупець здійснює оплату товару відповідно до виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30 календарних днів після отримання товару. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактури від постачальника. Датою передання товару вважається дата вручення товару покупцю, що підтверджується видатковою накладною із зазначенням ціни та загальної вартості партії товару.

У пунктах 5.1, 5.2 договору зазначено, що при невиконання або неналежному виконанні зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України. Постачальник зобов'язаний надати покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну, оформлену відповідно до діючого Податкового Кодексу України; залізничну накладну (за потреби).

Відповідно до п. 5.3 договору за прострочення терміну оплати, вказаного в п. 4.3 на поставку для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу.

Договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до 03.12.2016., а у випадку необхідності договір може бути пролонговано за згодою сторін (п. 8.4 договору).

Як зазначено місцевим господарським судом, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу паливно-мастильні матеріали на підставі видаткових накладних № 09 від 14.01.2016 на суму 514163,00 грн., № 13 від 18.01.2016 на суму 340740,00 грн. та № 10 від 22.01.2016 на суму 95500,50 грн.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 944403,50 грн. основного боргу та 30521,68 грн. пені.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до видаткових накладних позивачем поставлено відповідачу товар на суму 950403,50 грн., обов'язку по оплаті якого відповідач не виконав, а згідно з актами звірки взаєморозрахунків заборгованість відповідача перед позивачем станом на січень 2016 становила 950403,50 грн., за березень 2016 - 944403,50 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 944403,50 грн. суми основного боргу та 30521,68 грн. пені за прострочення оплати товару.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаними висновками суду першої інстанції, та виходив з того, що видаткові накладні не є належними доказами факту поставки відповідачу паливно-мастильних матеріалів; при оформленні операцій з переміщення нафтопродуктів продуктів обов'язково застосовуються товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт) за встановленою формою; надані позивачем накладні не відповідають вимогам чинного законодавства, які визначають форму та зазначення необхідних реквізитів та відомостей при складанні вказаних документів; поставка здійснювалась позивачем через автоперевізника ТОВ "Владимакс", у якого відсутня ліцензія на перевезення небезпечних вантажів.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту поставки дизельного пального, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як визначено ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на власника (власників) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, покладено відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, а силу частини 8 вказаної статті відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно із ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, вирішуючи спір по суті та дійшовши протилежних висновків щодо доведеності позивачем факту поставки товару, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили належним чином та не надали правової оцінки наявним в матеріалах справи заявкам відповідача на поставку дизельного палива, довіреностям, виданим 14.01.2016 та 22.01.2016 Багмету А.І. на отримання пального, а також видатковим накладним на поставку товару, не визначили чи здійснювалася поставка товару за вказаними документами на виконання умов укладеного сторонами договору; не надали оцінки всім доказам, наданим позивачем у суді апеляційної інстанції разом із відзивом від 05.07.2016; не з'ясували обґрунтованості доводів позивача щодо часткової оплати відповідачем отриманого товару.

За таких обставин, оскаржувані рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку всім доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА-ГРУП" задовольнити частково.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 915/259/16 скасувати.

Справу № 915/259/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР