ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/9596/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 30.06.2016 Київського апеляційного господарського суду 15.09.2016у справі Господарського суду№ 910/9596/16 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение"провизнання договору недійсним

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Гаврись Я.Б.;- відповідачів 1. Несен Т.О.; 2. повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

25.05.2016 Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016 від 19.02.2016, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/9596/16 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 910/9596/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" надали відзиви на касаційну скаргу, в яких з нею не погоджуються та просять касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 910/9596/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним договір про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016 від 19.02.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН".

Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивач посилається на те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: ст.ст. 203, 215, 516, 1077, 1079 ЦК України, оскільки укладений без згоди Публічного акціонерного товариства "Центренерго"; при цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" не є установами, що можуть надавати фінансові послуги.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Саттею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, від 10.02.2016 у справі № 3-4гс16).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 27.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" (постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 111/11.

14.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" було укладено договір № 14/07-01 про прощення боргу та розстрочку заборгованості.

Відповідно до п. 4 договору № 14/07-01 про прощення боргу та розстрочку заборгованості покупець зобов'язується погасити заборгованість за договором поставки вугілля № 111/11 від 27.12.2012 у розмірі 87 784 882, 00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника відповідно до наступного графіку погашення заборгованості: - липень 2014 року - 14 630 813, 67 грн.; - серпень 2014 року - 14 630 813, 67 грн.; - вересень 2014 року - 14 630 813, 67 грн.; - жовтень 2014 року - 14 630 813, 67 грн.; - листопад 2014 року - 14 630 813, 67 грн.; - грудень 2014 року - 14 630 813, 65 грн.

У пункті 6 договору № 14/07-01 сторони погодили, що жодна із сторін не може передавати свої права і/та обов'язки за даним договором третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Згідно із п. 7 договору № 14/07-01 договір набирає законної сили з моменту підписання і діє до 31.12.2014.

19.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" (новий кредитор за договором) укладено договір про заміну кредитора в зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває кредиторські права (право вимоги) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (боржник), що належить первісному кредиторові за договором поставки вугілля № 111/11 від 27.12.2012, укладеним між боржником та первісним кредитором.

Згідно із пунктом 1.2 договору № 19/02-2016 за цим договором новий кредитор одержує кредиторські права вимагати від боржника сплати основного боргу в розмірі 55 013 561, 72 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору № 19/02-2016 за відступлене право грошової вимоги за даним договором новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору 55 013 561, 72 грн., шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок первісного кредитора.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір поставки вугілля № 111/11 від 27.12.2012 не містить заборони на заміну кредитора у зобов'язанні за відсутності згоди Публічного акціонерного товариства "Центренерго".

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання позивача на те, що дана заборона передбачена договором № 14/07-01 про прощення боргу та розстрочку заборгованості, оскільки даний договір на момент укладення договору про заміну кредитора в зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016 припинив свою дію. До того ж, пунктом 6 договору № 14/07-01 передбачена заборона саме на відступлення права вимоги саме за договором про прощення боргу та розстрочку заборгованості.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій обгрунтовано відхилено посилання позивача на те, що спірний договір суперечить вимогам ст.ст. 1077, 1079 ЦК України з тих підстав, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ЮРФІН" не є установами, що можуть надавати фінансові послуги, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15).

Як вбачається із матеріалів справи при укладенні договору про заміну кредитора в зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016 від 19.02.2016 сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України.

При цьому, у договорі про заміну кредитора в зобов'язанні (відступлення права вимоги) № 19/02-2016 від 19.02.2016 не передбачено фінансування під відступлення права грошової вимоги.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір № 19/02-2016 від 19.02.2016 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не враховано те, що закінчення строку дії договору № 14/07-01 про прощення боргу та розстрочку заборгованості не є підставою для припинення визначених нею зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором поставки, які не виконані позивачем не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки зобов'язання скаржника перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвостокснабжение" виникло саме на підставі договору поставки вугілля № 111/11 від 27.12.2012, а не на підставі договору № 14/07-01 про прощення боргу та розстрочку заборгованості; при цьому, у договорі № 14/07-01 не передбачено, що із укладенням договору про прощення боргу та розстрочку заборгованості припиняються зобов'язання за договором поставки вугілля № 111/11 від 27.12.2012.

Всі інші доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 910/9596/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ