ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/6691/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "КОЛІБРІС"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2016у справі№ 910/6691/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "КОЛІБРІС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТІС"простягнення 294 193,15 грн. та зобов'язання вчинити діїУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Багдашкіна С.М. (представник за дов. від 29.03.2016)

від відповідача: Яценко О.В. (представник за дов. від 18.05.2016)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Колібріс" (надалі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТІС" (надалі - відповідач) про стягнення 294 193,15 грн. та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором найму № 191 від 30.08.2013 року, оскільки незважаючи на закінчення строку дії договору 28.02.2014 року відповідач продовжував користуватися об'єктом оренди проте починаючи з березня 2014 року встановлену договором плату за таке користування не сплачував. Відтак позивач просив стягнути з відповідача пеню за умовами п.6.4 договором найму у розмірі 6 193,15 грн. та неустойку передбачену ч.2 статті 785 Цивільного кодексу України у сумі 288 000,00 грн. за невиконання обов'язку з повернення об'єкта найму у встановлений строк, а також зобов'язати відповідача звільнити займані ним приміщення. Позов обґрунтовано приписами статей 231, 232 Господарського кодексу України, статей 766, 785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016, у позові відмовлено повністю. Суд не встановив належних та достатніх доказів того, що відповідач після 28.02.2014 користувався приміщеннями, переданими йому в найм за договором. При цьому суд визнав акт прийому-передачі належним доказом повернення наймачем об'єкта найму 28.02.2014 у визначеному договором порядку.

Приватне підприємство "Колібріс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в повному обсязі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник посилається на те, що в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України суди неналежно дослідили відсутність повноважень ОСОБА_6 на підписання акта прийому-передачі об'єкту найму, оскільки на момент підписання акта ОСОБА_7, не був а ні керівником, а ні виконуючим обов'язки директора ПП "Колібріс". Також скаржник вказує, що в порушення статті 82 Господарського процесуального кодексу України суди не надали належної правової оцінки актові від 30.03.16, яким на думку скаржника підтверджується продовження користування відповідачем торговими павільйонами без належної на те правової підстави.

У відзиві на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТІС" просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Київської апеляційного господарського суду від 15.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2016 залишити без змін, з підстав викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Судами при розгляді спору по суті позовних вимог встановлено, що 30.08.2013 між Приватним підприємством "Колібріс" - наймодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕНТІС" - наймачем, укладено договір найму № 191, за умовами якого наймодавець передав, а наймач прийняв в платне користування для здійснення торгівельної діяльності частину торговельних павільйонів (об'єкт найму), які розташовані на території торгівельного майданчика ПП "Колібріс", а саме в:

- переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри, крім території, на якій знаходиться кафе "Дмитрий", Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи № 19 та вбудований магазин;

- переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг" за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри, крім 5 місць м'ясного павільйону, починаючи від приміщення по розрубці м'яса, а також крім приміщення бойлерної та електрощитової.

Згідно з п. 3.1 договору найму договір вступив в дію з 1 вересня 2013 року і діяв до 30 листопада 2013 року включно.

Відповідно до п. 3.2 договору найму за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором, після спливу строку найму, наймач має переважне право перед будь-якими іншими особами на продовження дії договору найму на новий строк шляхом укладання нового договору найму, укладання додаткової угоди до договору найму або автоматичної пролонгації (продовження) дії договору у порядку передбаченому п. 3.3 договору.

У п. 3.3 договору найму сторони погодили, що у випадку, якщо не менш ніж за 15 днів до дати закінчення строку дії цього договору будь-яка з його сторін не заявить про розірвання або зміну умов договору, договір вважається автоматично продовженим (пролонгованим) на строк до 28 лютого 2014 року включно. Суди встановили, що у зв'язку з наявністю обставин, передбачених п. 3.3 договору найму, договір був автоматично продовжений до 28 лютого 2014 року включно.

За п. 7.2 договору найму договір вважається розірваним після закінчення строку його дії.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Як установлено судами при розгляді даного спору, вимоги про стягнення 294 193,15 грн. та зобов'язання звільнити займані відповідачем об'єкти найму, позивач обґрунтовував тим, що після закінчення строку дії договору найму відповідач продовжив користуватися об'єктом найму та не сплачував встановлену договором плату за таке користування.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, тобто обов'язок зі сплати орендної плати закон покладає на Орендаря, а право на отримання орендної плати закон надає Орендодавцю.

За приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з п. 5.3.5 договору найму у випадку розірвання або закінчення строку дії цього договору наймач зобов'язаний звільнити об'єкт найму, попередньо привівши його у належний стан для подальшої експлуатації та здати його наймодавцю не пізніше 1 дня з дати розірвання (закінчення строку дії цього договору) за актом прийому-передачі.

Приймаючи оскаржувані судові акти суди встановили, що в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі приміщення від 28.02.2014, відповідно до якого наймодавець в особі виконуючого обов'язків директора ПП "Колібріс" ОСОБА_7 прийняв, а наймач в особі директора ТОВ "СЕНТІС" Мякіш К.В. передав із найму об'єкти найму за договором.

Вказаний акт підписано зазначеними особами з обох сторін та скріплений їх печатками, заяв про викрадення печатки позивача, тощо матеріали справи не містять та сторонами не надавались.

Як вбачається з тексту оскаржуваної постанови, апеляційною інстанцією надавалась оцінка доводам позивача (скаржника) щодо того, що акт підписаний не уповноваженою на те особою з його сторони, оскільки на момент підписання акта ОСОБА_7 не був а ні керівником, а ні виконуючим обов'язки директора ПП "Колібріс".

Так апеляційним судом мотивовано відхилені вказані доводи, позаяк судом встановлено що згідно з статутом, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) ОСОБА_7 є єдиним засновником (учасником) Приватного підприємства "Колібріс", а ОСОБА_11 займав посаду директора підприємства з 20.12.2013.

Натомість, як установили суди, самим же позивачем було надано в Господарському суді міста Києва наказ № 10-К від 24.02.2014 про звільнення директора ОСОБА_11 з 24.02.2014 за власним бажанням.

Відтак, з встановленого судами вбачається, що з 24.02.2014, тобто, в день підписання акта прийому-передачі приміщення від 28.02.2014, ОСОБА_11 керівником Приватного підприємства "Колібріс" вже не був.

Суд з наявних в справі матеріалів встановив і те, що згідно з рішенням б/н засновника Приватного підприємства "Колібріс" ОСОБА_7 від 25.02.2014 та виданий на його підставі наказ № 12 від 25.02.2014, до призначення нового директора покладено виконання обов'язків директора підприємства на ОСОБА_12 Проте, як встановлено судами, підпис ОСОБА_12 на вказаному наказі відсутній, що зумовило обґрунтований висновок судів про те, що ОСОБА_12 не був ознайомлений з покладеними на нього обов'язками.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно із ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

З огляду на наведені приписи законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини спору, ОСОБА_7, як єдиний засновник (учасник) Приватного підприємства "Колібріс" наділений повноваженнями управління підприємством.

Більше того, відповідно до п. 8.1 статуту Приватного підприємства "Колібріс" керівництво діяльністю підприємства здійснюється безпосередньо власником який самостійно вирішує питання поточної діяльності.

При цьому суди визнали, що належних доказів того, що ОСОБА_7 як власник не мав права на вчинення від імені Приватного підприємства "Колібріс" та у його інтересах дії у вигляді підписання акта прийому-передачі приміщення від 28.02.2014 року, скаржником ані в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не надано.

Відтак касаційна інстанція визнає, що суди законно прийняли акт прийому-передачі приміщення в якості належного доказу повернення наймачем об'єкта найму за договором найму № 191 від 30.08.2013 у визначеному ним порядку, що відбулося 28.02.2014, та відмовили у задоволені даного позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Тому доводи скаржника про порушення судами статей 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, зокрема посилання скаржника на акт від 30.03.2016 який складений скаржником в односторонньому порядку, відхиляються судом, позаяк суди в межах наданим їм процесуальним законодавством обґрунтовано встановили, що позивачем не подано жодних належних та достатніх доказів того, що відповідач після 28.02.2014 користувався приміщеннями, переданими йому в найм за договором найму. Натомість суди встановили, що поданими доказами звернення до правоохоронних органів та відповідей на ці звернення доводи позивача про зайняття спірних приміщень відповідачем спростовуються, а не підтверджуються. З огляду на викладене, суди правомірно визнали, що приміщення, які були об'єктом найму за договором найму від 30.08.2013 № 191 повернуті наймачем наймодавцю в день закінчення строку дії договору.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі №910/6691/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А.Кравчук

Г.М. Мачульський