ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 905/543/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення Господарського суду Донецької області від 04.08.2015та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2016у справі№ 905/543/15Господарського судуДонецької областіза позовомПрокурора Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської радидоФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 158416,24 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

прокурора: Попенко О.С., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №042031 від 15.03.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.08.2015 у справі №905/543/15 (суддя - Величко Н.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Марченко О.А., судді - Зубченко І.В., Колядко Т.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 04.08.2015 у справі №905/543/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, в яких просить їх скасувати.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (Виконком) та ФОП ОСОБА_4 (Розповсюджувач) 16.05.2013 укладено договір № 47 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, за умовами якого, на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 15.05.2013 №209 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя" Виконком надав Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач прийняв вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього договору.

На виконання вимог п.1.2 договору, додатками №№1-3 до договору сторони визначили місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом в тимчасове платне користування Розповсюджувачу, період та розмір оплати відносно кожного місця, а саме: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2 АДРЕСА_3.

Відповідно до п.2.3.15 договору, Розповсюджувач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати платежі, передбачені розділом 2 цього договору.

За умовами п.3.2. договору, розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування Розповсюджувачу становить 13689,34 грн в місяць.

18.01.2014 сторони в додатковій угоді №01 визначили, що розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів становить 12296,94грн в місяць з урахуванням розміщення соціальної реклами протягом 2013 року.

Сторонами 20.03.2014 укладено додаткову угоду №02 з додатками, відповідно до якої сторони змінили п.п. 3.2., 3.3. договору та виклали їх в наступній редакції:

"3.2. Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування Розповсюджувачу, визначається у додатку № 1 до додаткової угоди № 2.

3.3. Розрахунок розміру плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наведений у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна сума договору за п'ять років після отримання розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами, становить 493619,76 грн.

Внесенння плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів здійснюється Розповсюджувачем згідно з додатком 2, який є невід'ємною частиною цього договору."

Згідно з п. 3.5 договору, внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю за який здійснюється оплата.

Розповсюджувача щодо внесення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів вважається виконаним у день зарахування коштів до міського бюджету м. Маріуполя (п. 3.6 договору).

Розділом 5 договору сторони визначили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. У випадку отримання Розповсюджувачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами на місцях, наданих йому в користування на підставі цього договору, цей договір діє протягом строку, на який видано відповідний дозвіл, але не більше 5 років. Строк цього договору не підлягає автоматичному поновленню.

Отже, враховуючи узгоджені сторонами умови розділу 5 договору, наявність дозволів на розміщення зовнішньої реклами позивачем з терміном дії з 16.04.2013 по 16.04.2018, договір № 47 діє протягом строку, на який видано відповідний дозвіл, тобто до 16.04.2018.

За несвоєчасну або неповну сплату платежів за користування місцями розташування в міський бюджет встановлена відповідальність Розповсюджувача зовнішньої реклами у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. (п. 6.4 договору.)

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 22.04.2015 №39 та від 28.08.2014 №57 з вимогами про сплату заборгованості, проте, дані документи відповідач залишив без задоволення.

Одночасно, відповідачем до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою надано додаткові угоди, які визначають розмір щомісячної плати з урахуванням розміщення соціальної реклами.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача заборгованості за період з 10.04.2014 по 10.06.2015 в сумі 154256,25грн та пені в сумі 4159,99грн, нарахованої за період з 11.04.2014 по 10.10.2014.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про рекламу" та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (абз. 1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів за період з 10.04.2014 по 10.06.2015, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість в сумі 154256,25грн і останнім в порядку ст. 32, 33 ГПК України не доведено погашення цієї заборгованості.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У зв'язку з простроченням внесення орендної плати, на підставі п. 6.4 договору, нарахована пеня за період 11.04.2014 по 10.10.2014 в сумі 4159,99грн, яка, за перевіркою суду першої інстанції, є вірно розрахованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 154256,25грн заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами та нарахованої за прострочення внесення плати пені в сумі 4159,99грн.

В касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 посилається на приписи ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до яких на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і відхилені, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є договором найму/оренди нерухомого майна, а приписи ст. 7 зазначеного вище Закону не поширюють свою дію на правовідносини сторін.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що орендодавцями такого майна можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, підприємства, установи та організації. Зазначений Закон передбачає передачу майна в оренду із застосуванням процедури конкурсу на право оренди. Укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди, а стаття 10 Закону передбачає наявність обов'язкових істотних умов договору оренди нерухомого майна.

Правовідносини сторін у даній справі підпадають під правове регулювання Закону України "Про рекламу" і постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2003 №2067 і не регулюються Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що укладений між сторонами договір не є договором оренди, оскільки ані орендодавець по вказаному договору, ані умови договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не відповідають вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не може бути прирівняний до договору оренди.

Таким чином, дія ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не поширюється на правовідносини сторін, оскільки плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є платою за оренду комунального майна.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФОП ОСОБА_4, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, що не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 04.08.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі №905/543/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР