ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 905/2046/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників: позивача - Дряхлова Є.О. дов. №ББУ/ПУ297/ББ/16 від 30 червня 2016 року, відповідача - Войтуха О.М. дов. №15/01/1 від 15 січня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 серпня 2016 року у справі Господарського суду Донецької області за позовом ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" до ТОВ "Донецьквуглезбагачення", треті особи - ПАТ "Українська залізниця" та Державне підприємство "Донецька залізниця", про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Донецьквуглезбагачення" (далі - відповідач), треті особи - ПАТ "Українська залізниця" (далі - третя особа - 1) та Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - третя особа - 2), з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення збитків у розмірі 183 677 грн. 88 коп.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору №13-15-162-У, укладеного між сторонами 23 грудня 2013 року, щодо поставки вугілля, яке було втрачено (вкрадено) під час його слідування на адресу позивача, просив стягнути з ТОВ "Донецьквуглезбагачення" 183 677 грн. 88 коп. збитків.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 17 травня 2016 року - без зміни.

У касаційній скарзі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 17 травня 2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 серпня 2016 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 22, 610, 611, 623, 906 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Наголошує на тому, що відповідач взяв на себе відповідальність за ризики, пов'язані із розкраданням концентрату при транспортуванні концентрату до станції вантажоодержувача - позивача, згідно умов договору, укладеного між сторонами, специфікації та офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС".

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги треті особи повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 грудня 2013 року між сторонами укладено договір, згідно п. 1.1 якого замовник (позивач) зобов'язується передати (поставити) виконавцю (відповідачу) вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані зі збагаченням вугілля, та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язався прийняти вугілля, провести його збагачення і передати (поставити) отримане у результаті збагачення вугілля - концентрат замовнику, у строки та на умовах, обумовлених цим договором та/або специфікаціями.

Відповідно до пункту 1.1.3 договору відповідач зобов'язався прийняти вугілля, переробити (збагатити) його на ТОВ "ЦОФ Селідовська" та/або ТОВ "УП ЦОФ Чумаковська" та/або Філії "ЦОФ Дзержинська" ТОВ "Енергоімпекс" та/або ТОВ "ЦОФ "Торезська" та/або ТОВ "ЦОФ "Пролетарська" (ЦОФ - вантажоотримувач) і передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику на умовах "DDP", місце призначення, зокрема, залізнична станція "Енергодар" Придніпровської залізниці згідно Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року, з урахуванням умов цього договору.

Пунктом 1.1.3 договору сторонами також погоджено, що виконавець несе ризики, пов'язані з втратою, псуванням, недостачею та розкраданням концентрату при його транспортуванні до станції вантажоотримувача.

Згідно п. 3.6 договору передача (поставка) концентрату здійснюється залізничним транспортом у відкритих напіввагонах.

Відповідно до п. 3.11 договору концентрат вважається поставленим виконавцем і прийнятим замовником за кількістю - за даними, зазначеними у залізничних накладних з урахуванням положень цього договору.

Згідно пункту 7.1 договору при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань за цим договором винна сторона несе відповідальність за шкоду, завдану іншій стороні, і відшкодовує у повному обсязі завдані і документально підтверджені збитки, а також збитки у формі упущеної вигоди.

Судами встановлено, що у 2014 році відповідачем здійснено наступні відправлення з вантажем - концентратом вугільним, а саме:

зі станції "Гродівка" Донецької залізниці вагон № 56030588 за залізничною накладною №50282649;

зі станції "Кривий Торець" Донецької залізниці вагон №59472530 за залізничною накладною №51612596;

зі станції "Чумаково" Донецької залізниці вагони №62110614 №62199963 за залізничною накладною №51957397;

зі станції "Чумаково" Донецької залізниці вагон №61020640 за залізничною накладною №51957504

на станції призначення "Сороче" Донецької залізниці та "Енергодар" Придніпровської залізниці.

Встановлено, що зазначений вантаж позивачем отримано не було.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідач, відповідно до умов договору, здійснив поставку спірного вугілля (концентрату) у вагонах № 56030588, №59472530, №61020640, у зв'язку з чим позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суму збитків у розмірі 183 677 грн. 88 коп., що виникли внаслідок непоставки вантажу в вагонах №62110614 та №6219996.

Судами досліджено залізничну накладну №51957397, згідно якої відповідач 12 серпня 2014 року передав для відправлення залізницею визначеному позивачем одержувачу зі ст. "Чумаково" Донецької залізниці на станцію призначення "Енергодар" Придніпровської залізниці вугілля кам'яне у певній кількості, у тому числі, у вагонах № 62110614 - 68000 кг та №62199963 - 68300 кг.

Також досліджені комерційні акти №БИ568263/04 та №БИ568264/04 від 4 жовтня 2014 року, складені на ст. Кальміус Донецької залізниці за загальною формою №5 та №6 від 3 жовтня 2014 року, відповідно до яких вказані вище вагони подані на під'їзну колію ТОВ "Макіївпромтранс" у завантаженому стані пам'яткою №1183 від 3 жовтня 2014 року у 14 год. 00хв.

В актах загальної форми №07 та №08 від 4 жовтня 2014 року значиться, що вагони №62110614, №62199963 вийшли з під'їзної колії ТОВ "Макіївпромтранс" у порожньому стані, пам'ятка №3287 "А" від 4 жовтня 2014 року у 17 год. 20 хв.

За твердженням позивача, вантаж у спірних вагонах відповідачем поставлено не було, що й стало підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування збитків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, місцевий господарський суд вказав, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту, що свідчить про втрати ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" за винних дій відповідача та, як наслідок, причинний зв'язок між поведінкою ТОВ "Донецьквуглезбагачення" і заподіяними збитками.

Залишаючи без зміни рішення господарського суду, апеляційний суд вказав, що факт відправлення відповідачем спірного вантажу на виконання умов договору є доведеним, що підтверджується залізничною накладною №51957397, відтак, матеріали справи не містять відомостей щодо понесення реальних збитків позивачем внаслідок неправомірних дій відповідача.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність: збитків, протиправної поведінки заподіювача збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача збитків та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Проте, суди попередніх інстанцій не в повній мірі перевірили доводи сторін і не з'ясували наявність чи відсутність чотирьох складових, за яких настає відповідальність за завдання збитків.

Встановивши факт виконання відповідачем зобов'язань за договором з моменту передачі вугільного концентрату перевізникові, тобто, встановлюючи правомірність дій відповідача, суди не в повній мірі з'ясували умови договору між сторонами, а саме, хто є власником вугілля, не перевірили доводи позивача щодо моменту, з якого зобов'язання відповідача перед позивачем вважаються виконаними, хто із сторін договору взяв на себе ризики, пов'язані з втратою та розкраданням концентрату при його транспортуванні до станції вантажоотримувача, та не дали правової оцінки цій умові договору.

Крім того, суди не з'ясували, які зобов'язання сторони договору взяли на себе щодо вчинення дій у випадку втрати, розкрадання, недопоставки вугілля - концентрату або поставки продукції неналежної якості, чи дотрималися своїх зобов'язань в цій частині, який порядок повідомлень про проходження та надходження вантажу, що має значення для правильної правової оцінки виконання сторонами зобов'язань у випадку втрати або недопоставки вантажу.

Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для юридично правильного вирішення даного спору про стягнення збитків, судові рішення визнати законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 серпня 2016 року та рішення Господарського суду Донецької області від 17 травня 2016 року.

Справу передати до Господарського суду Донецької області на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова