ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 904/7152/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.

за участю представників:позивачане з'явився (про час і місце слухання справи повідомлений належним чином)відповідачаБілоус А.В. (дов. від 27.08.2015 р. №2615-К-О)

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2016у справі №904/7152/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"доПублічного акціонерного товариства "Акцент-Банк"простягнення заборгованості у сумі 25 831,09 грн.В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №2 від 01.11.2010 р. у розмірі 25831,09 грн., з яких: 18400,80 грн. заборгованість по орендній платі, 1148,67 грн. пеня, 1011,60 грн. інфляційні втрати, 161,31 грн. 3% річних, 4611,91 грн. заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг, 449,66 грн. інфляційні втрати, 47,14 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані приписами ст.ст. 526, 532, 549, 610, 625, 764 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, та порушенням умов договору №2 від 01.11.2010 р. оренди нежитлового приміщення, в частині повної та своєчасної оплати орендних та комунальних платежів.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2016 р. (колегія суддів: головуючий Золотарьова Я.С., судді Панна С.П., Петрова В.І.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 18400,80 грн. - заборгованості по орендній платі, 1148,67 грн. - пені за прострочення оплати орендних платежів, 468,18 грн. - інфляційних втрат за прострочення оплати орендних платежів, 161,31 грн. - 3% річних за прострочення оплати орендних платежів, 3141,17 грн. - судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обгрунтовано тим, що у Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" виникло грошове зобов'язання щодо сплати заборгованості по орендних платежах, адже останній може бути звільнений лише від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від виконання цивільного обов'язку.

Таким чином, враховуючи, що відповідач прострочив виконання саме грошових зобов'язань по оплаті орендних платежів, які мав можливість виконувати без будь-яких обмежень, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню й вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Судом першої інстанції були відхилені посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин під час яких він не міг використовувати орендоване приміщення, оскільки лише наявність обставин непереборної сили не є підставою для звільнення особи від зобов'язань за договором та відповідальності за невиконання таких зобов'язань.

Підставою для відмови в частині позовних вимог про стягнення вартості отриманих відповідачем комунальних послуг стало те, що строк оплати комунальних послуг не настав та ці вимоги є передчасними.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 р. (колегія суддів: головуючий Подобєд І.М., судді Дармін М.О., Антонік С.Г.), рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2016 р. скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2016 р. залишити в силі, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.10.2016 р. справа повинна розглядатись у наступному складі: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (скорочено - ПАТ "А-Банк") висловлює свою позицію щодо даного спору та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Також, представником Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (скорочено - ПАТ "А-Банк") було надано клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів касаційної інстанції відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, адже представник товариства був присутній під час розгляду касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 1114 Господарського процесуального Кодексу України, представник позивача був належним чином повідомлений про час і місце розгляду його касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 09.11.2016 р. представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2010 р. між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" (орендар) було укладено договір №2 оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до умов п. 1.1 договору, орендодавець передає в тимчасове користування орендарю нежитлові приміщення на 1-му поверсі багатоквартирного житлового будинку літ. А, розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Балаклавська, буд. 53, загальною площею 74,8 кв.м., а орендар зобов'язався оплачувати орендодавцю плату за користування.

За п.1.3 договору № 2 строк оренди приміщення встановлюється з 02.09.2013 р. по 31.01.2014 р.

Згідно п.2.1.1. договору оренди нежитлового приміщення орендодавець зобов'язаний надати приміщення орендарю 02.09.2013 р. по акту приймання-передачі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаного договору, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" передало у тимчасове користування Публічному акціонерному товариству "Акцент-Банк" нежитлове приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі від 02.09.2013р., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками товариств (а.с.13 т.1).

Розділом 3 сторони встановили порядок виконання договору в частині орендної плати та її розрахунків.

Так, відповідно до п. 3.1 договору, за орендоване приміщення, укомплектоване обласднанням, орендар сплачує орендну плату з розрахунку 90 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ, в місяць. Загальна сума орендної плати в місяць становить 6732 грн., в тому числі ПДВ.

Пунтом 3.2 договору сторони передбачили, що сплата комунальних послуг проводиться орендарем самостійно відповідно до фактичного споживання послуг по прямих договорах з відповідними організаціями. До укладання орендарем прямих договорів з відповідними організаціями про надання комунальних послуг відшкодування сплачених орендодавцем комунальних послуг здійснюватиметься орендарем орендодавцю відповідно до фактичного споживання на підставі виставлених орендодавцем рахунків, розрахунків та актів наданих послуг протягом 5 робочих днів з дня отримання орендарем таких рахунків та актів наданих послуг.

Відповідно до п. 3.4 договору орендна плата вноситься один раз на місяць не пізніше 15 числа розрахункового місяця.

В розмір орендної плати не входить вартість спожитої орендарем електричної енергії, опалення, водопостачання, водовідведення, вивезення побутових відходів, тощо.

Пунктом 3.7 договору сторони визначили, що нарахування орендної плати починається з дати підписання обома сторонами акта-прийому передачі приміщення. Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акта прийому-передачі про повернення або звільнення приміщення здійснене відповідно до п. 2.2.4. цього договору.

Згідно п. 2.2.4. договору орендодавець має право відмовитись від договору в односторонньому порядку у випадку, передбаченому п. 6.3 цього договору, письмово повідомити про це орендаря за 10 календарних днів, а з інших підстав або незалежно від причин - письмово повідомивши про це орендаря за 90 календарних днів. Після спливу вказаного строку договір вважається розірваним і дія договору припиняється. При цьому Орендар зобов'язаний передати Орендодавцю Приміщення, що орендувалось, за актом прийому-передачі у день розірвання Договору. При відмові Орендаря повернути Приміщення по Акту по закінченні відповідно 10 або 90 календарних днів з моменту направлення повідомлення про звільнення, Приміщення вважається належним чином повернутим Орендодавцю, і він має право не допускати орендаря в Приміщення і не несе відповідальності за майно Орендаря, що залишилося в Приміщенні.

Відповідно до п. 6.3. договору, в разі прострочення виконання орендарем його зобов'язання щодо сплати орендної плати, визначеного п.п. 3.3., 3.4. цього договору, та зобов'язання щодо відшкодування орендарем сплачених орендодавцем комунальних послуг (у випадки якщо орендар не уклав прямі договори на комунальні послуги), визначеного п.3.2. даного договору, на строк понад 10 календарних днів орендодавець має право застосувати оперативно-господарську санкцію до орендаря шляхом відмови в односторонньому порядку від виконання своїх зобов'язань за цим договором, а також відмовитись від встановлення господарських відносин з орендарем в майбутньому. Наслідком такої відмови є припинення дії цього договору після спливу 10 календарних днів після письмового повідомлення.

Пунктом 8.5. договору визначено, що строк дії договору: з моменту його підписання сторонами і до закінчення строку оренди за цим договором.

Строк оренди приміщення встановлюється з 02.09.2013 р. по 31.01.2014 р., тобто на 5 місяців (за умовами пункту 1.3. договору).

З огляду на матеріали справи, позивач виконав свій обов'язок щодо передачі приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 02.09.2013 р.

Після закінчення строку оренди і строку дії договору орендар не повернув приміщення в порядку, передбаченому договором, продовжував користуватися цим приміщенням, сплачував орендну плату та відшкодовував оплату комунальних послуг.

Орендодавець, в свою чергу, не заперечував проти цього.

З квітня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" припинило сплачувати орендну плату та відшкодовувати сплачені орендодавцем комунальні послуги.

Листом від 02.04.2014 р. №Э.52.0.0.0/4-341 відповідач повідомив позивача про настанням форс-мажорних обставин та призупинення договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2010 р. (реєстр на відправлену кореспонденцію у відповідача не зберігся в зв'язку із закінчення строку зберігання).

Позивач, листом від 12.06.2014 р. № 44-3/19795 повідомив відповідача про відмову від договору оренди нежитлового приміщення №2 в односторонньому порядку на підставі п. 2.2.4 та п.6.3 договору, вимагав сплатити заборгованість з орендної плати, відшкодувати сплачені орендодавцем кошти за комунальні послуги та підписати акт приймання-передачі приміщення.

Листом від 08.07.2014 р. № 44-2/21797 позивач повідомив відповідача про те, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.11.2010 р. №2 вважається розірваним з 22.06.2014 р., та нарахування орендної плати припинилося.

Крім того, відповідач повинен сплатити заборгованість з орендної плати, відшкодувати сплачені орендодавцем кошти за комунальні послуги та підписати акт приймання-передачі приміщення.

Проте вимоги позивача відповідачем не виконані.

Звертаючись з позовом до господарського суду Дніпропетровської області, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" просило (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2010 р. № 2 в сумі 25831, 09 грн., з яких: 18400, 80 грн. заборгованість по орендній платі за період з 01.04.2014 р. по 22.06.2014 р.; 1448, 67 грн. пені за період з 16.04.2014 р. по 27.08.2014 р.; 1011, 60 грн. інфляційних втрат за період квітень - липень 2014 р., 161, 31 грн. 3% річних за період з 16.04.2014 р. по 27.08.2014 р.; 4611,91 грн. заборгованість по відшкодуванню плати за комунальні послуги за березень-травень 2014 року; 449, 66 грн. втрат від інфляції за період березень - липень 2014 року та 47,14 грн. 3% річних за період з 07.04.2014 р. по 27.08.2014 р.

З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини виникли на підставі договору оренди майна (приміщень), що був укладений між суб'єктами господарських відносин.

Відповідно до частини 1,3,6 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 285 Господарського кодексу України серед основних прав та обов'язків орендаря визначають, що орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. Також орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України також містять приписи, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" вказувало про те, що відповідачем були порушені вищевказані приписи законодавства, а також умови укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення в частині повної та своєчасної оплати орендних та комунальних платежів, що є підставою для задоволення заявлених вимог.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти заявлених до нього позовних вимог вказував про те, що він звільняється від сплати орендних та комунальних послуг, зокрема, на період дії форс-мажорних обставин.

Досліджуючи повторно питання чи мали місце обставини, за яких відповідач звільняється від виконання своїх зобов'язань за означеним договором оренди чи виконання зобов'язань відповідача відкладається до певного часу, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно вказувала про наступне.

Так, частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання тільки у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили, таких як: стихійні лиха, пожежа, повені, страйки, інші обставини, якщо вони вплинули на виконання сторонами цього договору (форс-мажорні обставини). Під обставинами непереборної сили треба розуміти обставини, що виникли після укладання цього договору в результаті непередбачених, надзвичайних або невідворотних сторонами подій. У цих випадках термін виконання сторонами зобов'язань за договором відкладається відповідно до часу, протягом якої діють такі обставини та їх наслідки.

У п. 5.2. договору сторони визначили, що сторона, для якої створилися умови, за яких неможливе виконання зобов'язань за договором внаслідок обставин непереборної сили, повинна письмово сповістити іншу сторону про настання цих обставин без жодних зволікань не пізніше 10 (десять) днів з дати їх виникнення. Повідомлення повинне містити дані про настання та характер обставин та про їх можливі наслідки.

В своїх поясненнях відповідач посилався на те, що направляв на адресу позивача лист від 02.04.2014 р. №Э.52.0.0.0/4-341 (а.с.21, т. 2), в якому повідомляв про настання форс-мажорних обставин та призупинення дії договору оренди нежитлового приміщення №2 від 01.11.2010 р.

Однак, докази направлення відповідачем та отримання позивачем вищезазначеного листа в матеріалах справи відсутні.

Відсутність таких доказів пояснювалась тим, що згідно до Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 р. №601, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24.12.2004 р. за №1646/10245 (а.с.134-142 т.2), терміни зберігання Реєстрів на відправлену кореспонденцію становлять 1 рік.

Окрім зазначеного вище листа, відповідач, як на підставу своїх заперечень, що він не мав змоги користуватись орендованим приміщенням за призначенням, посилався також на Сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 06.04.2015 р. №3921 (а.с.20 т.2).

Дослідивши всі обставини справи, суд апеляційної інстанції правомірно зауважував про те, що навесні 2014 року мала місце окупація Автономної республіки Крим Російською Федерацією.

Вищевказаний факт є загальновідомою обставиною, яка відповідно до положень частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не потребує додаткового доказування.

У відповідності до положень частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України (цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування у газеті Голос України 2014, №83 (Спецвипуск) від 26.04.2014 р.).

Відповідно до п. 12.1. статті 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 р. (в першій редакції, що діяла на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин за спірним договором оренди) початком тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією №68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27.03.2014 р. про підтримку територіальної цілісності України.

В окремих випадках, прямо визначених цим Законом, початком тимчасової окупації вважається дата набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

У зв'язку з окупацією, з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 "Про часткову мобілізацію", Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", Декларацію Верховної Ради України від 20.03.2014 р. №1139-VII "Про боротьбу за звільнення України", Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ураховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 55, 63 Закону України "Про Національний банк України", статтями 19, 19-1, 23, 44, 63 - 65, 66, 67, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтями 14, 23 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р.№15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правління Національного банку України своєю Постановою №260 від 06.05.2014 р. "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" постановило заборонити банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Банкам, перелік яких додається до цієї постанови, приписано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Згідно з вказаною вище Постановою Національного банку України №260 від 06.05.2014 р. відповідач (Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк") був зобов'язаний припинити діяльність своїх відокремлених підрозділів банку, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, у тому числі відділення "Центр обслуговування клієнтів №148 в м. Сімферополь", яке розташоване у м. Сімферополь, по вул. Балаклавська, буд. 53, тобто у приміщенні, що було предметом користування за означеним договором оренди.

Також, 13.05.2014 р. Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" було отримано від Центрального банку Російської Федерації лист, в якому останній був повідомлений про те, що рішенням Центрального банку Російської Федерації (Банк Росії) №РН-33/9 від 13.05.2014 р. було припинено з 13.05.2014 р. діяльність відокремлених структурних підрозділів ПАТ "Акцент-Банк" на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя (а.с.76-78 т.1).

19.05.2014 р. Управління Національного банку України повідомило Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" про здійснення запису відомостей про виключення з Державного реєстру банків низки відділень цього Банку, серед яких зазначено й відділення "Центр обслуговування клієнтів №148 в м. Сімферополь" (а.с.209 т.1).

Відтак відповідач виконав припис Національного банку України та з 19.05.2014 р. повністю припинив діяльність свого відділення, в користуванні якого перебувало приміщення, що було предметом спірного договору оренди.

Крім того, матеріали даної справи містять такі докази як: роздруківку повідомлення відповідача (Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк") на своєму офіційному сайті в мережі Інтернет про призупинення роботи своїх відділень та обслуговування клієнтів в Криму (а.с.204 т.1); роздруківку з сайту новин за 26.05.2014 р. з повідомленням про те, що Центробанк РФ припинив діяльність ще 9 інших українських банків в Криму (а.с.205 т.1); роздруківки наказу Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про звільнення керуючого відділенням "Центр обслуговування клієнтів №148 в м.Сімферополь" ОСОБА_7 з 28.04.2014 р. за згодою сторін згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України (а.с.210-212 т.1).

З викладеного вище вбачається, що відповідач надав належні докази виконання ним постанови Національного банку України №260 від 06.05.2014 р., а також доказ того, що з 20.05.2014 р. він припинив здійснювати банківську діяльність в орендованому приміщенні та використовувати його за цільовим призначенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно зауважив про те, що внаслідок окупації Автономної республіки Крим Російською Федерацією відповідач, як банк, дійсно не втратив фактичну можливість користування орендованим приміщенням, оскільки доказів про перешкоди у доступі до приміщення, блокування роботи не надано, однак у той же час відповідач, як банк, зобов'язаний був здійснити дії з припинення своєї господарської діяльності у вказаному приміщенні відповідно до мети, з якою це приміщення передавалось в оренду, а саме для розміщення відділення банку.

А тому, саме зазначені вище обставини з 01.03.2014 р. обмежили відповідача, як банк, у цільовому використанні зазначеного орендованого приміщення, а в подальшому (з 20.05.2014р. - дати припинення діяльності відділення цього Банку на окупованій території) таке його цільове використання стало остаточно неможливим.

До того ж, в підтвердження неможливості користуватись орендоване приміщенням за призначенням, відповідач посилався на Сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 06.04.2015 р. №3921.

Вищевказаним сертифікатом було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема окупацію території Автономної Республіки Крим внаслідок збройної агресії; форс-мажорні обставини настали для Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" щодо користування нежитловим приміщенням на 1-му поверсі багатоквартирного житлового будинку площею 74,8 кв., що розташоване за адресою Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, буд. 53, сплати орендної плати та виконання інших обов'язків, виконання яких наступило 01.03.2014 р. за договором №2 оренди нежитлового приміщення, укладеним 01.11.2010 р. з Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк"; період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): настання: 27.02.2014 року; закінчення: тривають.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Згідно з положеннями статті 14-1 цього ж Закону, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо). До таких обставин відносяться, зокрема, загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Як було встановлено сторонами у п. 5.3. договору - належним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка уповноваженого державного органу України.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наданий відповідачем Сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 06.04.2015 р. №3921 є належним та допустимим у даному спорі доказом щодо настання з 27.02.2014 р. передбачених договором форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що об'єктивно унеможливлюють для відповідача виконання умов спірного договору оренди як щодо користування нежитловим приміщенням, так і сплати орендної плати та виконання інших обов'язків, виконання яких наступило 01.03.2014 року, та які є такими, що тривають і по цей час.

До того ж, наданим відповідачем та долученим до матеріалів справи листом Дніпропетровської торгово-промислової палати від 11.04.2016 р. №549/12-15 (а.с. 129 т.3) додатково підтверджено, що зазначений сертифікат був виданий у відповідності Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 18.12.2014р. і має установлену форму та засвідчує настання форс-мажорних обставин.

Згідно п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зобов'язаннями, виконання яких наступило, тому в сертифікаті наявна графа, в якій зазначено, що 01.03.2014 р. - це дата, з якої зобов'язання наступило, але не виконане в зв'язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вказаний у зазначеному сертифікаті: "настання: 27 лютого 2014 року; закінчення: тривають".

Колегія суддів апеляційної інстанції врахувала і те, що виходячи із правової природи договору оренди право користуватися орендованим майном кореспондується з обов'язком сплати за таке користування, а якщо право користування обмежене в силу певних обставин, зокрема форс-мажору (обставин непереборної сили), то в такому випадку у орендаря відсутній зустрічний обов'язок сплатити за користування таким майном.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що існування одних й тих саме загальновідомих та встановлених обставин, що мали місце у даному випадку та за які відповідач не відповідає, в силу приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за весь спірний період, у якому існували такі обставини - час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане за цільовим призначенням, та одночасно є підставою для звільнення відповідача за статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України від відповідальності за порушення виконання означених грошових зобов'язань, в силу визнання цих обставин обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами).

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по оплаті комунальних послуг, похідних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів касаційної інстанції вважає обгрунтований висновок судів попередніх інстанцій про те, що підстави для їх задоволення відсутні.

Однак при цьому слід врахувати, що зобов'язання відповідача з відшкодування комунальних послуг є складовою зобов'язань, що виникають насамперед відповідно до умов спірного договору оренди, а тому на ці зобов'язання також розповсюджується дія обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що відкладає їх виконання та звільняє відповідача від відповідальності за їх несвоєчасне виконання.

Стосовно доводів, які викладені в касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а пов'язані лише з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 р. у справі № 904/7152/14 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: В. Корсак

О. Сибіга