ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 904/5473/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.Мза участю представників: позивача не з'явився відповідача не з'явився розглянувши матеріали касаційної скаргиДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№ 904/5473/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго"доДержавного промислового підприємства "Київбаспромводопостачання"простягнення 41223415,33 грн.

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016 року (суддя Ліпинський О.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" до Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" про стягнення 41223415,33 грн. було частково задоволено скаргу відповідача на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 24.11.2015 за виконавчим провадженням № 46964983; скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.11.2015 за виконавчим провадженням № 46964983 про стягнення виконавчого збору в сумі 9831300,47 грн. (а.с.239-242, т.5).

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки жодних виконавчих дій з примусового стягнення за виконавчим провадженням № 46964983 державним виконавцем здійснено не було, а зміни у законодавстві, зокрема, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" щодо обов'язковості стягнення виконавчого збору не можуть бути застосованої у спірних правовідносинах, оскільки виконавче провадження було відкрите до внесення відповідних змін до вищевказаного Закону, а закон не має зворотної дії в часі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою господарського суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Апеляційну скаргу подано нарочно через канцелярію господарського суду 23.08.2016 (вхідний номер № 53014/16).

Разом з тим, у апеляційній скарзі скаржником було заявлено клопотання про відновлення строків на апеляційне оскарження ухвали господарського суду від 09.03.2016, яке мотивовано тим, що він звертався з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу 14.03.2016 з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, яке судом апеляційної інстанції задоволено не було та повернуто апеляційну скаргу без розгляду. На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції Департамент державної виконавчої служби сплатив судовий збір за платіжним дорученням № 1730, яке було направлено до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яке здійснює представництво інтересів Департаменту ДВС та яким було підготовано та подано апеляційну скаргу. Будь-яких доказів в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України на обґрунтування вищезазначеного клопотання скаржником не надано, відсутні.

Ухвалою від 31.08.2016 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (у складі колегії суддів: головуючий - Виноградник О.М., судді Джихур О.В., Дмитренко Г.К.) у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016 відмовив. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 06-20/228-16 від 23.08.2016 з додатками на 9 аркушах, в тому числі платіжне доручення № 1730 від 07.04.2016, повернув скаржнику без розгляду.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016, а справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статті 129 Конституції України, статті 97 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що апеляційний суд, не надавши належну оцінку доказам, які на думку скаржника свідчать про дотримання ним вимог процесуального закону щодо сплати судового збору, помилково обмежив останнього у доступі до правосуддя.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з первісною апеляційною скаргою Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду 14.03.2016.

При цьому, скаржником було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що Департамент ДВС є бюджетною установою, обслуговування якого Державною казначейською службою обмежене лише в межах відкритих асигнувань (за поштовим штемпелем на конверті - а.с.246-247, 248, т.5), яка ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 була повернута скаржнику без розгляду на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на обґрунтування вищевказаного клопотання про відстрочення сплати судового збору скаржником не було надано жодного доказу в розумінні статей 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України, а також не надіслано сторонам копії скарги та доданих до неї документів (а.с.250-251, т.5).

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції, Департамент державної виконавчої служби здійснив оплату судового збору у розмірі 1378,00 грн. згідно платіжного доручення № 1730 від 07.04.2016.

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Згідно пункту 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 11.05.2011 апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених статтею 93 Господарського процесуального кодексу України, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про поновлення процесуального строку повинно містити роз'яснення причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

З матеріалів справи вбачається, що після усунення недоліків, вдруге з апеляційною скаргою скаржник звернувся лише 23.08.2016 (згідно зі штемпелем господарського суду на першому аркуші апеляційної скарги), тобто після п`яти місяців і 13 днів з моменту прийняття ухвали господарським судом, п`яти місяців з дня винесення ухвали суду апеляційної інстанції (23.03.2016), чотирьох місяців та 15 днів з моменту сплати судового збору (07.04.2016), тобто з значним пропуском процесуального строку, регламентованого ч.1 ст.93 ГПК України.

Будь-яких доказів причин поважності неподання апеляційної скарги в строки з 07.04.2016 (дата сплати судового збору) по 23.08.2016, в розумінні статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України скаржником не надано, такі докази взагалі відсутні.

Отже, колегія суддів вважає, що причини, наведені скаржником в клопотанні про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, не є поважними, а правові підстави задоволення вищевказаного клопотання відсутні.

Відповідно до пункту 4 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для відновлення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України пропущеного строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016, у зв'язку з цим апеляційна скарга правомірно не прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції і повернута скаржнику.

Отже, ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваній ухвалі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 904/5473/14 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді В. Корсак

О. Сибіга