ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року Справа № 922/918/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівПолянського А.Г., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиХарківської міської ради, м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомХарківської міської ради, м. ХарківдоТовариства з обмеженою відповідальністю Кафе "Ярославське", м. Харківпроповернення майна та відшкодування доходів

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Войтов Ю.М.

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Кафе "Ярославське" (далі за текстом - ТОВ Кафе "Ярославське") про зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0, 0667 га, яка розташована по вул. Ярославській, 17 у м. Харкові, та про стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 424 603, 21 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.04.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що з огляду на встановлені обставини справи відповідач набув право власності на нежитлові приміщення, розташовані на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, а відтак, враховуючи фактичний і юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованих на ній приміщень і законодавчо визначене право на земельну ділянку, вимога про повернення безпідставно набутого майна не може бути задоволена судом; крім того, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України; в частині вимог щодо стягнення з відповідача 424 603, 21 грн. як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, також необхідно відмовити з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно, а тому правові підстави для відшкодування доходів, зазначених в ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України, також відсутні; до того ж позивач, заявляючи позовну вимогу про стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, обрав невірний спосіб захисту свого права як землевласника.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 року в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2015 року про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ Кафе "Ярославське" на користь Харківської міської ради доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 424 603, 21 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

ТОВ Кафе "Ярославське" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Розпорядженням від 07.09.2015 року № 03-05/1349 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Полянський А.Г., Фролова Г.М.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно інформації КП "Харківське міське БТІ" від 07.10.2014 року № 7405 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху 1-19, І, II, III загальною площею 256,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "К-1" по вул. Ярославській, 17 у м. Харкові зареєстровано за Організацією орендарів кафе "Ярославське" на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 232-В, посвідченого 2-ю ХДНК 27.01.1995 року, № 3-1148, акту приймання-передачі № 232-В майна державного підприємства від 19.04.1995 року, свідоцтва про право власності № 232-В, виданого Представництвом Фонду Державного майна України в м. Харкові від 19.04.1995 року.

Відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0667 га по вул. Ярославській, 17 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1", що підтверджується актом обстеження земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 14.10.2014 року, без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав.

Вважаючи, що відповідач безпідставно користується спірною земельною ділянкою, чим порушує права Харківської міської ради, позивач звернувся до суду з відповідним позовом на підставі ст. ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України та просив зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача 424 603, 21 грн. несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 Цивільного кодексу України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент набуття у власність вказаних приміщень) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

В абз. 2 п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року роз'яснено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Відтак, відповідач набув право власності на вищезазначене нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, отже, останній має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

При цьому, наявність правових підстав для набуття земельної ділянки відповідачем свідчить про неправомірність ототожнення позивачем поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підстави для застосування положень ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, з не укладенням зі сторони відповідача договору оренди земельної ділянки.

За таких обставин, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі і законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість відповідача та неможливість застосування до даних правовідносин ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно було відмовлено у задоволенні вимог щодо повернення в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельної ділянки, як безпідставно набутого майна.

В цій частині рішення судів попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 424 603, 21 грн. колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Так, суд касаційної інстанції зауважує, що позивач в своєму позові просив суд стягнути з відповідача кошти на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України саме в якості доходів останнього, отриманих від безпідставно набутого майна, а не коштів, безпідставно збережених за його рахунок.

Предметом регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України є загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зазначені положення застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 2 зазначеної статті).

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Згідно з ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

Поряд з цим, для застосування вищезазначених норм Цивільного кодексу України має бути доведено факт протиправності дій відповідача.

В п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року № 6 роз'яснено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284.

Відповідно до п. 2.9 вказаної постанови Пленуму суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені ст. 152 Земельного кодексу України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Приписами ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

В п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, у разі порушення прав позивача як власника земельної ділянки, він має право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Необхідно відзначити, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна відповідно до ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України є окремий по відношенню до договірних вид зобов'язань, які виникають з самостійної правової підстави.

Норми ч. 1, ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України визначають загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, проте обмежують їх застосування в договірних правовідносинах випадками повернення безпідставно виконаного однією із сторін договору.

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13).

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що для застосування такого заходу відповідальності за порушення земельного законодавства, як стягнення збитків, слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

В п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року також роз'яснено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Проте, з урахуванням змісту редакції ст. 377 Цивільного кодексу України, чинної на момент набуття відповідачем у власність нежитлової будівлі літ. "К-1" по вул. Ярославській, 17 у м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу № 232-В, посвідченого 2-ю ХДНК 27.01.1995 року, р., № 3-1148, акту приймання-передачі № 232-В майна державного підприємства від 19.04.1995 року, свідоцтва про право власності № 232-В, виданого Представництвом Фонду Державного майна України в м. Харкові від 19.04.1995 року, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про недоведеність позивачем безпідставності, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, набуття відповідачем спірної земельної ділянки. Відтак, як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Харківською міською радою не було доведено наявності вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях ТОВ Кафе "Ярославське", а тому застосування ст. ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є протиправним.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно, правові підстави для відшкодування доходів, зазначених в ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України, також відсутні.

Крім того, суд касаційної інстанції відзначає, що оскільки договори оренди на спірну земельну ділянку відповідачем не укладались, то позивачем безпідставно розрахована заявлена до стягнення сума, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку; вказана сума не підтверджена належними і допустимими доказами та грунтується лише на припущеннях позивача.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи Харківської міської ради, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 року у справі № 922/918/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіА.Г. Полянський Г.М. Фролова