ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2015 року Справа № 910/670/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,суддівПолянського А.Г., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Київдо1. Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, м. Київ; 2. Управління державної казначейської служби у Святошинському районі міста Києва, м. Київпровідшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди
за участю представників
позивача: не з'явився,
відповідача-1: не з'явився,
відповідача-2: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі за текстом - ДПІ у Святошинському районі м. Києва) моральної шкоди в сумі 100 000, 00 грн. та з Управління державної казначейської служби у Святошинському районі міста Києва матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 188 008, 10 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивачем не доведено в діях Управління державної казначейської служби у Святошинському районі міста Києва складу цивільного правопорушення, а відтак і відсутні підстави для застосування до нього такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди; крім того, у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди також необхідно відмовити, оскільки скаржником не надано доказів приниження відповідачем-1 її ділової репутації, завдання скаржнику моральної шкоди, а також не доведено, що ФОП ОСОБА_4 було завдано моральної шкоди саме у заявленому розмірі.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.
Розпорядженням від 07.09.2015 року № 03-05/1350 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Полянський А.Г., Фролова Г.М.
Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.
Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про держану реєстрацію серія НОМЕР_1 07.09.2004 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
Як вказував позивач у своєму позові, починаючи з 01.07.2007 року ФОП ОСОБА_4 займалась роздрібною торгівлею та утримувала кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 та отримувала доходи. В період здійснення діяльності кафе, скаржник знаходилась на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок з підприємницької діяльності фізичних осіб.
13.09.2010 року відповідачем-1 було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002001740/0 про нарахування ФОП ОСОБА_4 податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (найманих працівників) на суму 1 970, 00 грн. Того ж дня, відповідачем-1 було винесено рішення № 0002011740/0 про застосування до скаржника штрафних санкцій в розмірі 1 320 756, 00 грн.
ФОП ОСОБА_4 не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями відповідача-1 звернулась з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва для оскарження податкового повідомлення рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2012 року по справі № 2а-5512/11/2670 присуджено до стягнення зі скаржника на користь держави до Державного бюджету України податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1 970, 00 грн.; в задоволенні решти вимог, стягнення штрафних санкцій в сумі 1 320 756, 00 грн. - відмовлено.
Так, Окружний адміністративний суд м. Києва, відмовляючи у стягненні зі скаржника штрафних санкцій в сумі 1 320 756, 00 грн., виходив з того, на час розгляду адміністративної справи № 2а-5512/11/2670, відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 р. податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 13.09.2010 р. №0002011740/0 визнано протиправним та скасовано.
В подальшому, Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.04.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2012 року по справі № 2а-5512/11/2670 залишив без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.07.2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 року по справі № 2а-5512/11/2670 залишено без змін.
ФОП ОСОБА_4 подала заяву щодо переходу з І кварталу 2011 року на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Однак, листом № 14341/К/17-224 від 23.12.2010 року відповідач-1 відмовив скаржнику у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 року, оскільки за вказаним суб'єктом малого підприємництва, відповідно до карток особового рахунку податку з доходів найманих працівників, рахується заборгованість у сумі 1 970, 00 грн.
Таким чином, не маючи можливості працювати на спрощеній системі оподаткування, ФОП ОСОБА_4 закрила кафе, в зв'язку з чим їй було завдано матеріалах збитків, у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди.
Так, в своїй позовній заяві ФОП ОСОБА_4 зазначає, що матеріальна шкода полягає в тому, що дії відповідача-1, позбавили можливості позивача здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати дохід, та як результат упущена вигода від здійснення підприємницької діяльності.
Звертаючись до суду з позовними вимогами до Управління державної казначейської служби у Святошинському районі міста Києва в частині стягнення матеріальних збитків позивач виходила з того, що її середньоденний дохід складає 138,75 грн. Відтак, враховуючи строк вимушеного припинення здійснення її підприємницької діяльності з 01.01.2011 року по 17.09.2014 року, за твердженнями позивача збитки складають: 1355 д. х 138,75 грн. = 188 008, 10 грн.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положення ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З огляду на приписи ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 226 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відтак, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.
Так, Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98 запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, п. 1 ст. 1 якого передбачається надання фізичним особам права перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000,00 грн.
В п. 4 ст. 1 вказаного Указу встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В пункті 14.1.36 Податкового кодексу України наведено визначення господарської діяльності, якою є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 14.1.54 Податкового кодексу України, під доходом з джерелом їх походження з України слід розуміти будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Водночас, не одержаний кредитором дохід, який стягується кредитом з боржника, не входить до складу виручки від реалізації, оскільки при стягненні з боржника збитків, у вигляді неодержаного прибутку без відрахування податку, що підлягає до сплати, позивач одержує додаткову майнову вигоду, рівну сумі єдиного податку, яка була б сплачена, якби кредитор одержав виручку від реалізації, а не стягував не одержаний прибуток.
У фізичних осіб, що є підприємцями, неодержаним доходом, який може бути стягнений у складі збитків, є чистий дохід, тобто різниця між неодержаним (але таким, який міг бути отриманий при відсутності порушення з боку боржника) валовим доходом (сумою виручки в грошовій чи натуральній формі) та тими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу і які громадянин повинен був зробити у зв'язку з одержанням доходу.
Однак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення в діях Управління державної казначейської служби у Святошинському районі міста Києва, а відтак і відсутні підстави для застосування до нього такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з ДПІ у Святошинському районі м. Києва моральної шкоди в сумі 100 000, 00 грн. позивач вказувала, що дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва пов'язані з відмовою у видачі їй свідоцтва про сплату єдиного податку, а також винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення призвели до стресових ситуацій, які негативно відзначились на її стані здоров'я.
Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача.
Згідно з п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Проте, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем не було доведено неправомірну поведінку відповідачів, яка б могла бути пов'язана з наслідками, про які зазначила ФОП ОСОБА_4 у своєму позові.
Щодо доводів скаржника про те, що винесення незаконного податкового повідомлення-рішення відповідачем-1 принизило честь та гідність ОСОБА_4 та знизило її ділову репутацію та престиж, а також підірвало довіру до її діяльності, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що такі поняття як приниження ділової репутації та зниження престижу, в чому виражається моральна шкода, є оціночними.
Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 27 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року № 1 роз'яснено, що при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співрозмірний із заподіяною шкодою.
Як зазначав позивач, всі нервові напруження, переживання та хвилювання в період судового розгляду, які зазнала ОСОБА_4 призвели до порушення серцевої діяльності та хвороб, на підтвердження чого суду було надано виписку з історії хвороб № 57 ОСОБА_4 та довідку № 34 від 18.03.2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 дійсно знаходиться на диспансерному обліку у кардіолога поліклінічного відділенням Пирятинської ЦРЛ.
Водночас, позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановленого того, що погіршення фізичного стану ОСОБА_4, яке викликано низкою хвороб, враховуючи її вік, викликано саме діями відповідача-1.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано доказів приниження відповідачем-1 її ділової репутації, завдання скаржнику моральної шкоди, а також не доведено, що ФОП ОСОБА_4 було завдано моральної шкоди саме у заявленому розмірі.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ФОП ОСОБА_4, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року у справі № 910/670/15-г - залишити без змін.
Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіА.Г. Полянський Г.М. Фролова