ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року Справа № 914/4140/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Ільків В.В., дов. №3528 від 18.12.2015р.;від відповідача:Павленко А.А., дов. б/н від 05.07.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р.у справі господарського суду№914/4140/15 Львівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька паливна компанія Бізнес"простягнення 18 111,64грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Львівський локомотиворемонтний завод", звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька паливна компанія Бізнес" про стягнення 18111,64грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані абз. 10 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. №963 та Податковим кодексом України.

Рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2016р, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. у справі №914/4140/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Львівський локомотиворемонтний завод", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.07.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 26.07.2016р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 03.08.2016р. №08.03-04/3124 у зв'язку з відпусткою судді Дроботової Т.Б., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №914/4140/15, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Полянський А.Г., Рогач Л.І.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 09.08.2016р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ТОВ "Галицька паливна компанія Бізнес" в процесі реорганізації шляхом виділення з ТОВ "Н.П.Б." по розподільчому балансу перейшли права і обов'язки щодо об'єкту нерухомості - АЗС, розташованої по вул. Залізничній, 1-а у м. Львові. Даний об'єкт нерухомого майна складається з нежитлових будівель: операторської (літ.Б-1) загальною площею 18,7 кв.м, насосної (літ. В-1) загальною площею 5,4 кв.м. та належить на праві власності ТОВ "Галицька паливна компанія Бізнес" (що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 10.02.2012р.).

Зазначенні об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні ПАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ЛВ №001294 від 29.09.2000р.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вирішуючи спір у даній справі, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача щодо вирішення питання про оформлення його права на землю, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна, що належить йому на праві власності (що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних листів), а відтак обґрунтовано зазначили про відсутність вини відповідача, наявність якої є однією з обов'язкових складових при застосуванні такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" при наявності самовільного зайняття земельної ділянки, у вирішенні питання щодо стягнення шкоди, завданої внаслідок цього, розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. №963.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували розмір шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки такий розрахунок здійснено позивачем самостійно.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з підстав заявлених у позовній заяві.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. у справі №914/4140/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. у справі №914/4140/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М. Мачульський Суддя Л.І. Рогач