Постанова ВГСУ від 09.06.2016 року у справі №910/6403/13

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року Справа № 910/6403/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Грейц К.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.16у справі№910/6403/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" простягнення 514 435 507,68 грн

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.16 розгляд касаційної скарги призначено на 26.05.16. Ухвалою суду від 26.05.16 продовжено строк розгляду скарги на п'ятнадцять днів та оголошено перерву до 09.06.16.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Пац В.О. - за дов. від 13.05.14;

від відповідача: Мицько Р.М. - за дов. від 01.02.16.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у квітні 2013 року заявлений позов до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 514 435 507, 68 грн, з яких 351 057 754,09 грн - основний борг за період січень-грудень 2009 року, 97 856 152,28 грн - інфляційні втрати, 65 521 601, 31 грн - 3% річних. Позов мотивовано неналежним виконанням умов договору поставки природного газу для населення від 23.01.09 №06/09-6 в частині оплати вартості отриманого товару та приписами статей 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України та статей 193, 216, 217, 231, 264, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.13, винесеною суддею Паламар П.І., провадження у справі зупинено до закінчення процесу реорганізації відповідача і визначення його правонаступника. Суд керувався приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.13 ухваленою у складі колегії суддів: Смірнова Л.Г. - головуючий, Іоннікова І.А., Гончаров С.А., ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.

Здійснивши касаційний перегляд ухвали та постанови у даній справі Вищий господарський суд України колегією у складі суддів: Мирошниченко С.В. - головуючий, Акулова Н.В., Алєєва І.В., постановою від 25.09.13 залишив оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.15, винесеною суддею Паламар П.І., на підставі приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлено. Суд з'ясував, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.09.14 №650 визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.07.12 №545 на підставі якого було зупинено провадження у даній справі.

Здійснивши розгляд справи по суті спору Господарський суд міста Києва у названому складі, рішенням від 20.10.15 позов задовольнив частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 351 057 754,09 грн основного боргу. В частині стягнення втрат від інфляції та 3% річних судом відмовлено оскільки відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" ці нарахування підпадають під списання. Суд керувався приписами статей 13, 16, 622, 625 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі: Лобаня О.І. - головуючого, Майданевича А.Г., Федорчука Р.В., постановою від 15.02.16 перевірене рішення місцевого господарського суду від 20.10.15 залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Суд підтримав висновки першої інстанції при цьому керувався приписами статей 3, 13-16, 525, 526, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, положеннями статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.12 №3319-VI.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 20.10.15 та постанову від 15.02.16 у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні 97 856 152,28 грн інфляційні втрат і 65 521 601, 31 грн 3% річних з прийняттям нового рішення про задоволення вимог. Скаржник вказує на порушення судами приписів статей 4-2, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України і статей 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, оскільки сторони не скористались своїм правом на списання заборгованості та не здійснили жодних дій щодо списання інфляційних та річних, що є предметом даного спору у порядку передбаченим Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" до того, як цей Закон втратив свою дію.

Від Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" отримано відзив на касаційну скаргу у якому Компанія просить відмовити у задоволенні скарги, залишивши оскаржувані судові акти без змін. Відповідач зазначає, що суди вірно установили те, що спірні суми інфляційних і річних підпадають під дію пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Розглядаючи даний спір судами установлено, що між позивачем та відповідачем 23.01.09 укладено договір №06/09-6 поставки природного газу для населення і додаткові угоди до нього від 28.02.09 №1, від 23.10.09 №2 за умовами яких позивач зобов'язався передати відповідачу упродовж 2009 року природний газ в обсязі до 17830000000 м3 згідно з погодженим графіком, а останній - прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими Розділом 4 договору. Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем упродовж місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться на підставі акта приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки. Строк дії договору відповідно до умов пункту 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами, в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. При розгляді спору суди обох інстанцій установили, що станом на 18.03.13 заборгованість у відповідача перед позивачем склала 351 057 754,09 грн. Відтак суди задовольнили позов в цій частині. Судові рішення переглядаються в межах доводів касаційної скарги, а саме в частині відмови у стягненні з відповідача 97 856 152,28 грн інфляційних втрат і 65 521 601, 31 грн 3% річних нарахованих на зазначений борг зі сплати вартості отриманого природного газу.

Відмовляючи у задоволені позову в цій частині, суди попередніх інстанцій визнали, що відповідно до приписів Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.11 № 3319-VI, який набрав чинності 04.06.11, у позивача відсутні підстави нараховувати інфляційні втрати та 3% річних. Дія Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок". Згідно з пунктом 2.2 статі 2 указаного Закону підлягає списанню заборгованість, у тому числі установлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Положеннями статті 2 Закону передбачено списання як заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій нарахованих на заборгованість за природний газ. Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до пункту 2.1.1 Закону та пункту 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена пунктом 2.2 не містить таких обмежень. А тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу приписів пунктів 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно. При цьому, положення пункту 2.1 Закону носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у статті 1 Закону, а не лише право на списання. Посилання у пункті 2.2. статті 2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". А тому, ураховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених пунктом 2.2 Закону не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений приписами статті 1 Закону зобов'язаний самостійно нарахувати і списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій та не обмежений діями відповідача щодо списання. Таким чином, за приписами Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" відповідач мав право списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість з оплати вартості спожитого природного газу у період з у період з 01.01.97 до 01.01.11. Закон втратив чинність 30.06.12. Відтак, судова колегія визнає, що нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з 01.01.97 до 01.01.11, вже після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позбавила відповідача права на списання. При цьому, судом апеляційної інстанції установлено, що під час дії Закону, сторонами не було списано заборгованість за спірним договором.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно з частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. За приписами частини 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до пункту 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Вимога позивача, викладена в позовній заяві свідчить, що позивач мав намір як під час дії Закону, так і після закінчення строку його дії, стягнути на свою користь інфляційні та 3% річних. Проте, як установлено судами обох інстанцій, зокрема з акта звіряння розрахунків від 31.12.12, 3% річних та інфляційні втрати на заборгованість за спірним договором нараховані не були. Отже, за умови належного здійснення позивачем права на нарахування штрафних та фінансових санкцій, що є предметом касаційного перегляду, у період до 30.06.12, відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону. Відтак суди правомірно застосували положення Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" до спірних правовідносин і відмовили у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на нормах закону і не спростовують установлених апеляційною інстанцією обставин спору. В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи. Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не убачається. Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -