ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 916/1230/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В., Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: позивача:не з'явився (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином);відповідача:Вербицький Я.В. дов. від 17.12.2015;третьої особи 1:не з'явився (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином);третьої особи 2:не з'явився (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином);розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства „Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „АБ „ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановичана рішенняГосподарського суду Одеської області від 08.06.2015та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015у справі№ 916/1230/15-г Господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства „Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „АБ „ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря ІвановичадоТовариства з обмеженою відповідальністю „НОТЛЕКСІНВЕСТ"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Дочірнє підприємство „МАККЕНЛІ" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю „Блек сі партнерс" прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АБ " ПОРТО-ФРАНКО " Красюка Ігоря Івановича (далі за текстом - позивач, банк), звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" (далі за текстом - відповідач, товариство), в якій просило суд застосувати наслідки недійсності нікчемного договору від 13.03.2014 про розірвання (відмову) від Іпотечного договору, посвідченого 27.04.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим №4447, повернувши сторін у первісний стан; визначити спосіб виконання рішення суду шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження у виді заборони на наступний об'єкт: майнові права, що випливають з Договору купівлі-продажу майнових прав від 23.12.2011 №8/Н/5.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2015р. (суддя О.А. Демешин), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015р. (головуючий суддя Н.М. Принцевська, судді - Г.І. Діброва, Н.В. Ліпчанська) у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину було відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 1, 3, 5, 6 Закону України "Про іпотеку", статей 203, 215, 575 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на які суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому судом було встановлено, що на момент укладення договору від 13.03.2014 про розірвання (відмову) від Іпотечного договору банк не мав майнових вимог до товариства за договором іпотеки від 27.12.2011, а відтак не могло мати місце відмови від таких майнових вимог.

Апеляційний суд, керуючись приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, дійшов висновку про передчасність заявлених позовних вимог про застосування наслідків нікчемності правочину, оскільки визнаючи договір від 13.03.2014 нікчемним за власним наказом, банк не довів правомірність такого визнання у обраний ним спосіб. Апеляційним судом також враховано, що позовні вимоги банку обґрунтовані приписами статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які не були чинними на момент укладення нікчемного, на його думку, договору.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті124 Конституції України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що місцевий суд не надав належної юридичної оцінки доводам банку про наявність у останнього майнових вимог за договором іпотеки від 27.12.2011 з огляду на положення статті 12 Закону України "Про іпотеку". Крім того заявник вказує на невідповідність висновків апеляційного суду стосовно обраного позивачем способу захисту порушених прав нормам статті 124 Конституції України та статті 215 Цивільного кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "Нотлексінвест", в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін, з мотивів у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ПАТ "АБ" ПОРТО-ФРАНКО" та ТОВ "Нотлексінвест" було укладено кредитний договір від 20.12.2011 №573/1-11, відповідно до якого банк надає Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії з лімітом у сумі 8285000 грн. на строк з 20.12.2011 до 19.12.2012 зі сплатою 20 % річних для здійснення поточної діяльності, а Позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, комісію у відповідності з умовами договору і тарифами Банку, а також виконати всі інші зобов'язання в порядку і строки, визначені Договором.

Додатковими угодами від 23.04.2012 № 1, від 13.07.2012 № 2, від 19.07.2012 № 3, від 24.07.2012 № 4, від 19.12.2012 №5, від 17.05.2013 №6, від 10.06.2013 № 7, від 01.07.2013 № 8, від 18.11.2013 № 9, від 30.12.2013 № 10, від 18.03.2014 № 11, від 18.06.2014 №12, від 17.07.2014 № 13 сторони вносили зміни до кредитного договору від 20.12.2011 №573/1-11 щодо збільшення суми ліміту відзивної реверсивної лінії, строків виконання зобов'язання, порядку та строків сплати процентів за договором.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 20.12.2011 №573/1-11 між ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" та ТОВ "Нотлексінвест" було укладено Іпотечний договір від 27.12.2011, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., за реєстровим № 4447.

Предмет іпотеки за цим договором складається зі всіх майнових прав Дочірнього підприємства "МАККЕНЛІ", які існують на момент укладання договору - майнові права, які випливають з договору купівлі-продажу майнових прав від 23.12.2011 № 8/Н/5, укладеного між Дочірнім підприємством "МАККЕНЛІ" та ТОВ "Нотлексінвест", згідно якого ТОВ "Нотлексінвест" за рахунок своїх коштів фінансує, а Дочірнє підприємство "МАККЕНЛІ" здійснює будівництво нежитлового приміщення під будівельним № 8 на 5 поверсі, орієнтованою загальною площею 38,3 кв.м., у житловому будинку за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, село Фонтанка, вулиця Центральна, будинок під №25, корпус 2, що стане власністю ТОВ "Нотлексінвест" після відбудування будинку (пункт 1.2 Іпотечного договору).

13.03.2014 ПАТ "АБ"ПОРТО-ФРАНКО" та ТОВ "Нотлексінвест" уклали договір про розірвання (відмову) від Іпотечного договору від 27.12.2011. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим №487. Договір укладений сторонами на підставі частини 2 статті 214 Цивільного кодексу України. Також у цьому договорі сторони зазначили про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за договором іпотеки від 27.12.2011.

Предметом позову у цій справі є вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного договору від 13.03.2014 про розірвання (відмову) Іпотечного договору шляхом повернення сторін у первісний стан. Позивні вимоги обґрунтовані положеннями пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких правочини (у тому числі договори) є нікчемними, зокрема у випадку, коли банк відмовився від власних майнових вимог, адже укладаючи договір від 13.03.2014, тобто протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, ПАТ "АБ"ПОРТО-ФРАНКО" відмовилось від власних майнових вимог, що були предметом договору іпотеки від 27.12.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано копію наказу від 17.11.2014 №52, яким Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "АБ"ПОРТО-ФРАНКО" на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визнано нікчемним договір від 13.03.2014 про розірвання договору іпотеки від 27.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №4447.

За приписами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як встановлено частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема у випадку, якщо банк відмовився від власних майнових вимог.

Водночас, як роз'яснено у другому та четвертому абзацах пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд, за наявності спору сторін щодо дійсності нікчемного правочину, не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно приписів статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 згаданого Закону встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Як було з'ясовано місцевим судом, станом на 13.03.2014 ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" не заявляло претензій до відповідача з приводу порушення останнім основного зобов`язання і не ставило питань щодо задоволення своїх майнових вимог з погашення кредиту та відсотків за кредитом за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом надання до суду відповідної позовної заяви. Отже відсутні підстави вважати, що на час укладання договору від 13.03.2014 про розірвання (відмову) від Іпотечного договору, позивач набув майнових прав відносно предмету іпотеки за договором від 27.12.2011.

До того ж додатковими угодами №10, 11, 12, 13 до кредитного договору (відзивна реверсивна кредитна лінія) №573/1-11 від 20.12.2011, строки на який надавався кредит встановлювались, відповідно, до 18.03.2014, 18.06.2014, 17.07.2014 та 15.08.2014, тобто на момент звернення позивача до суду кінцевий строк виконання зобов'язань за кредитним договором від 20.12.2011 №573/1-11 для відповідача не настав.

Наведене спростовує доводи позивача про нікчемність договору від 13.03.2014 про розірвання (відмову) від Іпотечного договору згідно пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки забезпечувальний характер іпотеки надає право на задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання основного зобов'язання (статті 1, 3 Закону України "Про іпотеку", статті 546, 575 Цивільного кодексу України), а відсутність з боку Банку на момент укладення цього договору майнових вимог до товариства за договором іпотеки від 27.12.2011, унеможливлює відмову від таких майнових вимог.

За встановлених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для застосування вимог пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та задоволення позову.

Разом з тим касаційна інстанція вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки приписами статей 16, 215 Цивільного кодексу України визначено право особи щодо звернення до суду із позовом про застосування наслідків нікчемності правочину. Наведене не вплинуло на правомірність висновків апеляційної інстанції про відмову в позові, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Доводи заявника касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „АБ „ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі №916/1230/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець