ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 915/1610/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В., Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Мартян О.В. дов. від 22.12.2015відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировичана ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2015та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015у справі№ 915/1610/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава ВолодимировичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Південьагрохім"простягнення заборгованості у розмірі 789952,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі за текстом - позивач, банк) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьагрохім" (далі за текстом - відповідач, товариство) про стягнення заборгованості у розмірі 789952,52 грн. за кредитним договором від 31.05.2013 №КЮ-ВКЛ-2017554/1 (далі за текстом - кредитний договір).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2015 (суддя Н.О. Семенчук), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 (головуючий суддя - В.М. Головей, судді - Т.Я. Гладишева, Я.Ф. Савицький) припинено провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що за умовами пункту 7 кредитного договору сторони погодили вирішення спорів за цим договором у третейському суді, про що було заявлено відповідачем у клопотанні про припинення провадження у даній справі.

Не погодившись з ухвалою місцевого суду та постановою апеляційного суду, ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015р., а справу скерувати до Господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 42, 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки задовольнивши клопотання відповідача про припинення провадження у справі суди не врахували позиції позивача, обґрунтованої нормами статей 55, 124 Конституції України, статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України та залишили поза увагою доводи про те, що викладене у статті 7 кредитного договору третейське застереження не може обмежувати право позивача на звернення до господарського суду за захистом порушених прав. Заявник касаційної скарги також наголошує на особливому, в силу вимог статей 1, 2, 35, 37, 38, 48, 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правовому статусі Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", що унеможливлює розгляд даного спору в третейському суді.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2015 позов ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду. Ухвалою місцевого суду від 06.10.2015 розгляд справи відкладався, а, згідно з протоколом судового засідання від 27.10.2015 судом було оголошено перерву до 12.11.2015.

12.11.2015 ТОВ "Південьагрохім" звернулось до господарського суду першої інстанції з заявою про припинення провадження у справі, у зв'язку з наявністю у пункті 7 кредитного договору, за яким у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, третейського застереження.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у пункті 7 кредитного договору від 21.05.2013 №КЮ-ВКЛ-2017554/1, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ "Південьагрохім", сторони погодили, що всі спори за цим договором вирішуються шляхом переговорів. У разі неможливості вирішення спірних питань - всі спори вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" (код 36885366), що знаходиться за адресою: 03143, м. Київ, вул. Заболотного,150,корп. А ,оф.25.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Розглядаючи подане відповідачем клопотання про припинення провадження у справі місцевим та апеляційним судами було враховано роз'яснення, викладені в абзаці 1 пункту 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до яких якщо письмову угоду сторін про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розгляду згаданого клопотання місцевий суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Приписами ч 1 статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 за №15-рп/2004).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, норми Конституції України визнають право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів реалізації вказаного права є звернення до третейського суду, який не віднесено до судів загальної юрисдикції, але який за приписами Закону України "Про третейські суди" є недержавним незалежним органом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері цивільних і господарських відносин. При здійсненні передбаченої статтею 3 Закону України "Про третейські суди" функції захисту третейські суди розглядають спір сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною 5 статті 55 Конституції України, не здійснюючи правосуддя.

Таким чином Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду.

Як роз'яснено в абзаці 2 пункту 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, який було залишено поза увагою судами першої та апеляційної інстанцій, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

В свою чергу правовий аналіз норм загаданого Закону України "Про третейські суди" дає підстави вважати, що необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умови відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду.

Так відповідно до положень статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 1 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено у протоколі судового засідання від 27.10.2015, представник позивача наголошував на задоволенні позовної заяви з підстав, у ній викладених, та заперечував проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі. Подані позивачем апеляційна та касаційна скарги свідчать про позицію Банку щодо розгляду даної справи саме господарським судом.

З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого та апеляційного судів про необхідність припинення провадження у справі, та погоджується з доводами заявника касаційної скарги щодо невірного застосування судами вимог пункту 5 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно колегія суддів визнає безпідставними доводи заявника касаційної скарги щодо незастосування судами вимог пункту 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди", яким врегульовано, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Права фонду, зокрема щодо звернення до суду із відповідними позовами від імені банку, встановлені пунктами 2, 5 частини другої статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з тим у даній справі суди встановили, що уповноважена особа звернулася в інтересах банку до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди, й уповноважена особа Фонду виступає в указаному спорі від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень. Колегія суддів враховує, що вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 01.07.2015 у справі №6-745цс15, від 07.10.2015 у справі №6-1521цс15.

За наведених обставин ухвала Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2015 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 скасувати.

Справу №915/1610/15 передати на розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьагрохім" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Миколаївської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець