ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 910/9976/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Дунаєвської Н.Г., Саранюка В.І.розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.10.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 30.06.2015р.у справі№910/9976/15 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віаком"до відповідачів:1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка"простягнення 1 892 111,90грн.

за участю представників:

позивача: Сергєєв В.О., дов. від 03.04.2015р.; Макаренко Т.В., дов. від 02.04.2015р

відповідача 1 : Пушкарьова К.В., дов. від 08.10.2015р.

відповідача 2: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віаком" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" про стягнення солідарно боргу за договором поставки від 10.01.2013 р. № 200593 у сумі 1892111,90 грн., який складається із суми основного боргу у розмірі 868589,02 грн., суми, що виникла у зв'язку з відповідальністю відповідача-1 за порушення грошових зобов'язань в розмірі 416916,89 грн. та суми збільшення вартості поставленої позивачем продукції на частину вартості продукції, що утворюється за рахунок зміни курсу долара США в розмірі 606605,99 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2015 р. у справі №910/9976/15 (суддя Демидов В.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" заборгованість за договором поставки у розмірі 820000 грн., 117222,63 грн. - пені, 117222,63 грн. - процентів за користування чужими коштами, 103365,80 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних в розмірі 8857,92 грн., штраф у розмірі 66493,93 грн. та курсову різницю у сумі 606605,99 грн. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 48589,02 грн. припинено та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Гаврилюка О.М., суддів Коротун О.М., Суліма В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 р. у справі № 910/9976/15 в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" заборгованості за договором поставки у розмірі 820000 грн. та в частині припинення провадження у справі про стягнення основного боргу у сумі 48589,02грн. залишено без змін. Рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 р. в частині стягнення з відповідачів пені, процентів за користування чужими коштами, інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних, штрафу і курсової різниці скасовано з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокерамікана користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" курсову різницю в сумі 584110,92 грн., 110458,60 грн. пені, 110458,60 грн. процентів за користування чужими коштами, 3% річних у розмірі 8463,77грн., 104039,32 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості та штраф у розмірі 66493,45 грн. В частині стягнення 16796,25 грн. курсової різниці провадження у справі припинено. В частині стягнення з відповідачів 5698,82 грн. курсової різниці, 8248,75 грн. пені, 8248,75 грн. процентів за користування чужими коштами та 3% річних у розмірі 505,43грн. у позові відмовлено та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що стало наслідком неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. скасувати та направити справу №910/9976/15 на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Віаком" заперечило проти доводів та вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін, як такі, що прийняті у відповідності з нормами матеріального права та з повним дотриманням норм процесуального права України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.01.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Віаком" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" (покупець) було укладено договір поставки № 200593, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію.

За умовами договору характеристика та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у специфікаціях та рахунках-фактурах, що додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною, ціна, яку позивач має сплатити за поставлену продукцію, вказується у відповідній специфікації та рахунку-фактурі. Сторони визначають, що продукція, яка постачається, має 100% імпортну складову. Ціни за продукцію вказані у національній валюті України (п. 1.2, п. 2.1 договору).

Як встановлено судами та вбачається зі змісту п.6.1 договору розрахунки за продукцію здійснюються в українських гривнях в безготівковому порядку на наступних умовах: у якості передоплати - 30% вартості продукції, що вказана у рахунку-фактурі, перераховуються покупцем протягом 2 банківських днів з моменту одержання від постачальника такого рахунку-фактури, решта - остаточний розрахунок у розмірі 70% вартості продукції, що вказана у рахунку-фактурі, перераховуються покупцем протягом 60 календарних днів з дати поставки продукції, яка визначається за датою отримання продукції покупцем. Оскільки в структурі ціни продукції є суттєва доля імпортної складової, ціна продукції на дату її оплати може змінитися при зміні середньозваженого безготівкового курсу гривні на міжбанківській валютній біржі відносно долара США та/або євро більш ніж на 2% у порівнянні з таким курсом на дату укладання специфікації або виписки рахунку-фактури (п. 6.2 договору).

Сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 р., а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором - до повного їх виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору від 10.01.2013 р. № 200593 Товариство з обмеженою відповідальністю "Віаком" (надалі в тексті постанови - ТОВ "Віаком") виставлено рахунки на оплату:

від 28.08.2014 р. № 8177 на суму 311317,44 грн.,

від 24.10.2014 р. № 10408 на суму 290476,80 грн.,

від 12.11.2014 р. № 11198 на суму 33327,36 грн.,

від 12.11.2014 р. № 11193 на суму 455251,20 грн. та здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" (надалі в тексті постанови - ТОВ "АВ-ТЕК"), що підтверджується відповідними видатковими накладними:

від 01.09.2014 р. № 6892 згідно рахунку на оплату від 28.08.2014 р. № 8177 на суму 111184,80 грн.,

від 09.09.2014 р. № 7143 згідно рахунку на оплату від 28.08.2014 р. № 8177 на суму 200132,26 грн.

від 28.10.2014 р. № 8719 згідно рахунку на оплату від 24.10.2014 р. № 10408 на суму 290476,80 грн.,

від 10.12.2014 р. № 10634 згідно рахунку на оплату від 12.11.2014 р. № 11193 на суму 455251,20 грн.,

від 10.12.2014 р. № 10633 згідно рахунку на оплату від 12.11.2014 р. № 11198 на суму 33327,36 грн.

Дані видаткові накладні, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, підписані уповноваженими представниками сторін, а факт поставки товару підтверджується також довіреностями, виданими на ім'я директора ТОВ "АВ-ТЕК" Кожемякіна В.Є. на отримання від позивача цінностей за рахунками на оплату.

Разом з тим, судами також встановлено, що ТОВ "АВ-ТЕК" частково оплатило товар поставлений ТОВ "Віаком" на загальну суму 221783,78 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку: 13.11.2014 р. на суму 130884,72 грн., 13.11.2014 р. на суму 9581,62грн., 26.01.2015 р. на суму 21317,44 грн. та 26.03.2015 р. на суму 60 000 грн.

Таким чином, невиконання в повному обсязі взятих на себе зобов'язань з оплати отриманого товару ТОВ "АВ-ТЕК" і стало підставою для виникнення спору у даній справі.

Разом з тим, судами також встановлено, що 10.10.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" (поручитель) на підставі укладеного з ТОВ "Віаком" договору поруки, зобов'язалось відповідати перед ТОВ "Віаком" (кредитором) за виконання всіх зобов'язань ТОВ "АВ-ТЕК" (боржника), що виникли з договору поставки від 10.01.2013р. № 200593.

Умовами договору поруки від 10.10.2014 р. визначено, що у разі порушення боржником обов'язку за основним договором поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язання боржником за договором поставки в повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків (п. 2.1, п. 2.2 договору).

Згідно п.5.1 договору поруки, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених ст.559 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 16.02.2015р. ТОВ "Віаком" надіслало ТОВ "АВ-ТЕК" претензію (вимогу) про здійснення розрахунку за поставлену продукцію № 45 на суму основного боргу, який складає 928589,02 грн. та штрафних санкцій за невиконання умов договору у сумі 126114,98 грн. з вимогою перерахувати зазначені суми на рахунок постачальника у строк до 24.02.2015 р. В подальшому така ж претензія (вимога) була направлена ТОВ "Віаком" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" (надалі в тексті постанови - ТОВ "Термокераміка") про здійснення розрахунку за поставлену продукцію від 16.02.2015 р. № 45/1. З огляду на неотримання відповіді на зазначені претензії, ТОВ "Віаком" звернулось до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Віаком" суд першої інстанції, з посиланням на умови договору поставки від 10.10.2013р. №200593 та положення ст.ст. 525, 526, 536, ч.1 ст.546, ст.ст. 553, 554, 559, 610, ч.1 ст.612, ст. ст. 629, 655, 692, ст.712 Цивільного кодексу України, положення ст.1 та ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.193, ч.1 ст.216, ч.2 ст.217, ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", встановивши у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України факт неналежного виконання ТОВ "АВ-ТЕК" взятих на себе зобов'язань за договором поставки №200593 від 10.01.2013р. з оплати отриманого товару, поставленого позивачем, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині солідарного стягнення з ТОВ "АВ-ТЕК" та ТОВ "Термокераміка" (як поручителя) заборгованості за договором поставки у розмірі 820000 грн., 117222,63 грн. - пені, 117222,63 грн. - процентів за користування чужими коштами, 103365,80 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 8857,92 грн., штрафу у розмірі 66493,93 грн. та курсової різниці у сумі 606605,99 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку заявленого до стягнення у даній справі, суд апеляційної інстанції з посиланням на вказані вище норми матеріального права, дійшов висновку про скасування рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 р. в частині стягнення з відповідачів пені, процентів за користування чужими коштами, інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних, штрафу і курсової різниці з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позову та стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача курсову різницю в сумі 584110,92 грн., 110458,60 грн. пені, 110458,60 грн. процентів за користування чужими коштами, 3% річних у розмірі 8463,77 грн., 104039,32 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості та штраф у розмірі 66493,45 грн., в частині стягнення 16796,25 грн. курсової різниці провадження у справі припинив та відмовив у стягненні 5698,82 грн. курсової різниці, 8248,75 грн. пені, 8248,75 грн. процентів за користування чужими коштами та 3% річних у розмірі 505,43 грн., в решті рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Зважаючи на вірне та повне встановлення судами попередніх інстанцій, у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, обставин сплати ТОВ "АВ-ТЕК" частини заборгованості за договором №200593 у розмірі 48589,02 грн. та відсутність документів, які б свідчили про сплату решти заборгованості за поставлений позивачем товар, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 48589,02 грн. на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та стягнення солідарно з відповідачів основного боргу за поставлений товар у сумі 820000 грн.

Разом з тим, перевіривши правильність здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку суми курсової різниці, що підлягає стягненню у відповідності до п.6.2. договору поставки №200593 від 10.01.2013р., колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог ТОВ "Віаком" у цій частині, натомість, помилковими є доводи заявника касаційної скарги в цій частині з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, сторони у п.6.2 договору поставки №200593 погодили, що оскільки в структурі ціни продукції є суттєва доля імпортної складової, ціна продукції на дату її оплати може змінитися при зміні середньозваженого безготівкового курсу гривні на міжбанківській валютній біржі відносно долара США та/або євро більш ніж на 2% у порівнянні з таким курсом на дату укладання специфікації або виписки рахунку-фактури. При цьому, згідно п.2.1 договору сторони визначили, що продукція, яка постачається, має 100% імпортну складову. Відтак, необґрунтованими є доводи заявника касаційної скарги про недослідження судами попередніх інстанцій наявності імпортної складової, включеної у вартість поставленого за договором №200593 товару.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно аналізу положень чинного в Україні законодавства, курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

За змістом ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти у порядку визначеному домовленістю сторін у договорі.

Зважаючи на викладене, а також перевіривши здійснений судом апеляційної інстанції перерахунок суми курсової різниці станом на 08.04.2015р. у відповідності до середньозваженого курсу гривні на міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів, отриманого з сайту НБУ http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=9628619 та на день виставлення позивачем ТОВ "АВ-ТЕК" відповідних рахунків за договором, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість висновків Київського апеляційного господарського суду про солідарне стягнення з ТОВ "АВ-ТЕК" та ТОВ "Термокераміка" 584110,92 грн. курсової різниці, припинення на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження в частині стягнення 16796,25 грн. та відмови у стягненні курсової різниці на суму 5698,82 грн.

Натомість доводи заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних постанови та рішення судів попередніх інстанцій.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність, здійсненого апеляційним господарським судом перерахунку сум 3% річних та інфляційних нарахувань, що солідарно стягнені з ТОВ "АВ-ТЕК" та ТОВ "Термокераміка" та зважаючи, на те, що касаційна скарга не містить доводів стосовно помилковості здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком останнього про стягнення з відповідачів на користь позивача 8463,77 грн. - 3% річних та 104039,32 грн. - інфляційних нарахувань на суму заборгованості.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у п.7.2. договору поставки № 200593 сторони погодили, що покупець у випадку прострочення платежу сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості, окрім того покупець додатково сплачує плату за користування чужими грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши правильність здійсненого апеляційним господарським судом перерахунку суми пені, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів на підставі п.7.2 договору поставки, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обгрунтованим висновком апеляційного господарського суду про стягнення з відповідачів пені на суму 110458,60 грн. та відмову у стягненні 8248,75 грн. пені.

Водночас помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з відповідачів заявлених позивачем сум штрафу та процентів річних за користування чужими грошовими коштами з огляду на наступне.

Частиною третьою ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж. З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що частиною третьою ст.692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений ст.536 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст.625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно зазначено апеляційним господарським судом, у розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому, договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом з цим, згідно з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Зважаючи на викладене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідачів на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами, які за умовами зазначеного вище п.7.2 договору поставки №200593 від 10.01.2013р. нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України), яка нарахована та стягнена судами попередніх інстанцій відповідно до п.7.2 договору в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати за той самий період, оскільки зазначене не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Аналогічної позиції дотримується і Верховний суд України у своїх постановах від 01.07.2014р. у справі №3-31гс14 та від 24.12.2013р. у справі №3-37гс13., висновки якого відповідно до приписів ст.11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права

Разом з тим, зі змісту оскаржуваних постанови та рішення вбачається, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ТОВ "Віаком" про стягнення штрафу за прострочення оплати поставленого товару керувались п.7.2 договору поставки №200593. Проте колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга ст.549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя ст.549 Цивільного кодексу України)

Як вже зазначалось вище, за змістом ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами договору поставки №200593, а саме пунктом 7.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. При цьому, як вже неодноразово зазначалось вище, згідно з цим же п.7.2. сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасну оплату поставленого йому товару. Відтак, враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором поставки свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 21.10.2015р. за наслідками перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.07.2015р.

Таким чином, зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції, дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду міста Києва в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" 110458,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 66493,45 грн. штрафу не відповідають зазначеним вище нормам матеріального права, а тому підлягають скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Віаком" у задоволенні позову про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафу в заявленому розмірі.

В решті, постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованою, а тому зважаючи на те, що доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують правильність здійснених судом висновків, постанова Київського апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, з частковим задоволенням вимог касаційної скарги.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. у справі №910/9976/15 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" 110458,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 66493,45 грн. штрафу скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Віаком" у задоволенні позову про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термокераміка" 118707,45 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 66493,93 грн. штрафу.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015р. у справі №910/9976/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віаком" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-ТЕК" 6285,97 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні судові накази.

Головуючий суддя: С.В. Владимиренко

Судді: Н.Г. Дунаєвська

В.І. Саранюк