ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2016 року Справа № 910/20198/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Гончарука П.А. Кондратова І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Поліщук А.Р. Давиденко О.Л. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 рокуу справі№ 910/20198/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_5про стягнення 43 873,50 грн
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 29 955,11 грн страхового відшкодування, 4 456,68 грн інфляційних втрат, 465, 33 грн 3 % річних, 8 996,38 грн пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 (суддя - Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 (головуючий - Смірнова Л.Г., судді - Кропивна Л.В., Чорна Л.В.), позов задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" 25 414,57 грн страхового відшкодування, 6 570,31 грн пені, 341,23 грн 3 % річних та 4 456,68 грн інфляційних втрат та судові витрати.
В іншій частині позову відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач - приватне акціонерне товариство "Українська охоронно - страхова компанія", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача 25 414,57 грн страхового відшкодування, 6 570,31 грн пені та в іншій частині позовних вимог відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 04.11.2014 о 1415 год. на автодорозі Київ-Ковель Яготин сталося ДТП за участю транспортного засобу ЗАЗ VIDA, державний номер НОМЕР_1, що належить позивачу та транспортного засобу Volkswagen, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 19.11.2014 у справі № 3/367/1735/2014 останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Volkswagen, державний номер НОМЕР_2, застрахована в ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9527384.
Договором (полісом) № АС/9527384 передбачено, що франшиза становить 1 000,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн.
06.11.2014 позивач звертався до відповідача із заявою (повідомленням) про дорожньо-транспортну пригоду, а 13.01.2015 подав заяву про страхове відшкодування.
Листом № 2026 від 03.03.2015 відповідач повідомив позивача про те, що за наслідками настання відповідної страхової події ним прийнято рішення про виплату на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 31 955,11 грн; франшиза за полісом становить 1 000,00 грн.
Листом № 3854 від 22.04.2015 відповідач повідомив позивача про перегляд раніше прийнятого рішення та вказав, що у зв'язку із вирахуванням із суми збитку суми податку на додану вартість, вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 27 414,57 грн (що з урахуванням франшизи за полісом становить 26 414,57 грн).
20.07.2015 позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій вимагав виплатити суму страхового відшкодування згідно з прийнятим відповідачем рішення.
У відповідь на претензію, відповідач листом № 5631 від 14.07.2015 визнав існування перед позивачем заборгованості у розмірі 26 414,57 грн та зобов'язувався перерахувати відповідну суму коштів.
Як встановлено судами, 23.04.2015 відповідачем було перераховано позивачу лише частину суми страхового відшкодування (1 000,00 грн).
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у встановлений законодавством строк належним чином не виконав, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись п. 22.1 ст. 22, ст. 29, п. 35.1 ст. 35, п. 36.2 ст. 36, ст. 36.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 25 414,57 грн страхового відшкодування (з урахуванням зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ) та згідно з ст. 549 ЦК України, п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 6 570,31 грн пені і правильність висновків судів в цій частині ніким не оскаржується.
Також господарські суди стягнули з відповідача на користь позивача 341,23 грн 3% річних та 4 456,68 грн інфляційних втрати згідно з ст. 625 ЦК України.
Проте, погодитись з такими висновками судів неможливо, виходячи з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.
Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з зобов'язальних відносин.
Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Враховуючи викладене, рішення господарських судів про стягнення з відповідача на користь позивача 341,23 грн 3 % річних та 4 456,68 грн інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов'язання із виплат страхового відшкодування є незаконними та підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові в цій частині.
В частині відмови судові рішення ніким не оскаржуються.
Відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати, що складаються з сум судового збору, сплаченого ним за подачу та апеляційної і касаційної скарг у розмірі 459,71 грн, а також змінити рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача судового збору на користь позивача за подачу позовної заяви,зменшивши його з 1531,57 грн до 1331,70 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року у справі за № 910/20198/15 в частині стягнення з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" 341,23 грн 3 % річних і 4 456,68 грн інфляційних втрат скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.
В частині стягнення з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" судового збору за подання позовної заяви рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року змінити, зменшивши суму судового збору з 1531,57 грн до 1331,70 грн.
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (03039, м. Київ, прт. Науки, буд. 8 код ЄДРПОУ 32104254) на користь приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, код ЄДРПОУ 23734213) 459,71 грн відшкодування судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя П. ГончарукСуддя І. Кондратова