ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 908/4580/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015та на рішеннягосподарського суду Запорізької області від 05.10.2015у справі№ 908/4580/15 господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської радидоПублічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖКОКС"простягнення 67 846, 00 грн. збитківв судовому засіданні взяли участь представники: - Запорізької міської ради Шеремет З.В.; - ПАТ "ЗАПОРІЖКОКС" Грекова Н.М.; ВСТАНОВИВ:

Запорізька міська рада (надалі - позивач) звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖКОКС" (надалі - відповідач) про стягнення 67 846,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.10.2015 (суддя Зінченко Н.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 (судді: Геза Т.Д., Склярук О.І., Агапов О.Л.), у справі № 908/4580/15 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення господарського суду Запорізької області від 05.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 у справі № 908/4580/15 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору, є вимога позивача про стягнення з відповідача 67 846,00 грн. збитків, яких зазнав позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо внесення коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач послався на те, що відповідачем, в порушення вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012, не укладено з позивачем договору про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя (далі - договір про пайову участь) та не сплачено до бюджету міста нарахованого відповідно до вказаного Порядку пайового внеску, внаслідок чого позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будівельні роботи з технічного переоснащення одиниць та вузлів технологічного устаткування без перепрофілювання об'єкта в цілому, не відносяться до будівельних робіт щодо забудови земельної ділянки та не визначені Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженим рішенням міської ради № 77 від 24.12.2012, а отже ПАТ "ЗАПОРІЖКОКС", як замовник відповідних будівельних робіт, не був зобов'язаний брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя шляхом укладання договору про пайову участь з виконавчим комітетом Запорізької міської ради. Також, місцевий господарський суд відхилив посилання позивача на порушення відповідачем статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", вказавши на те, що право оферти мав як відповідач, так і позивач, але договір пайової участі так і не був укладений. Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів та не доведено того, що: відповідач порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності; що позивач міг і повинен був отримати визначені доходи від відповідача в розмірі 67 846,00 грн., і тільки дії (бездіяльність) відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний дохід.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.02.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП 082130570032 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва "Заміна опорної кран-балки вантажопідйомом 5 тн. коксосортувальні № 2 коксового цеху. Технічне переоснащення; за адресою м. Запоріжжя, вул. Діагональне шосе, 4", замовник будівництва - ПАТ "ЗАПОРІЖКОКС".

10.07.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП 142141920618 зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Частинами 2 та 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частиною 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" закріплено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.

Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 від 24.12.2012, яким затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя" (надалі - Порядок).

Пунктом 3.3 зазначеного Порядку було передбачено, що замовник, який має намір укласти договір про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.

В абзаці першому ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункті 3.6 Порядку встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з абзацом сьомим частини дев'ятої статті 40 вказаного Закону визначено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що об'єкт будівництва, замовником якого був відповідач, введено в експлуатацію 10.07.2014, однак договір пайової участі до вказаної дати сторонами укладено не було, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі.

Вищевикладеними правовими нормами встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури на території м. Запоріжжя.

Отже, враховуючи, що норми ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", носять імперативний характер, на даний час, тобто після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, укладення договору є неможливим.

Крім того, Порядок виконання будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 № 466, який визначає процедуру виконання будівельних робіт, надає визначення терміну "будівельні роботи" - це роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.

Разом з тим, місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012, до переліку будівельних робіт, замовники яких мають залучатися до розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, не віднесено роботи з технічного переоснащення діючих підприємств.

Так, за змістом пункту 1.2 вказаного Порядку передбачено залучення коштів пайової участі від замовників будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

З урахуванням зазначеного, суди дійшли правомірного висновку про відсутність у відповідача обов'язку укладати договір про пайову участь у спірних правовідносинах та відхилили твердження позивача щодо порушення відповідачем приписів ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Таким чином, враховуючи відсутність між сторонами договору про пайову участь, відсутня й підстава для сплати відповідачем пайових внесків, а у поведінці відповідача відсутні ознаки протиправності.

Відповідно до частини другої ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Припис аналогічного змісту міститься у ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Господарське зобов'язання виникає, в тому числі із господарського договору та інших угод, передбачених законодавством (ст. 174 ГК України).

Таким чином, враховуючи відсутність договірних зобов'язань між сторонами, недоведеності протиправності у діях відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів (враховуючи, що позивач не був позбавлений права вживати заходів спонукання відповідача укласти відповідний договір), то склад цивільного правопорушення є недоведеним.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів дійшла висновків про те, що вони в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішення, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 05.10.2015 у справі №908/4580/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере