ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 908/3949/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015у справі Господарського суду№ 908/3949/15 Запорізької областіза позовомприватного підприємства "Драг"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"простягнення заборгованості

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились; відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року приватне підприємство "Драг" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (далі - Товариство) 241 803,60 грн. заборгованості, яка складається основної заборгованості за контрактом від 08.06.2013 № 52 у розмірі 144 000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 90 288,00 грн. та 3 % річних у розмірі 7 515,60 грн.

Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувало тим, що на виконання укладеного з Товариством контракту від 08.06.2013 № 52 воно поставило Товариству засоби хімічного захисту рослин на загальну суму 144 000,00 грн., проте останнє свої грошові зобов'язання за вказаним контрактом не виконало, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 (суддя Сушко Л.М.) позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 (колегія суддів: Сгара Е.., Геза Т.Д., Будко Н.В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 залишено без змін.

Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Підприємством у позовній заяві.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 в частині стягненні інфляційних втрат та 3 % річних і прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення укладеного між сторонами контракту, приписи ст. 617 ЦК України, ст. ст. 218, 219 ГК України, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій, при задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, неправомірно не було враховано наявність форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою палатою України.

Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) 08.06.2013 укладено контракт № 52 за яким постачальник зобов'язався поставити засоби хімізації рослин (далі - Товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити Товар в кількості та по ціні згідно видаткових накладних (далі - Контракт). Контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами (п. 10.1 Контракту);

- відповідно до п. 2.3 Контракту його загальна вартість становить 144 000,00 грн.;

- згідно з п. 3.1 Контракту покупець зобов'язався оплатити 100 % загальної суми Контракту не пізніше 01 жовтня 2013 року. Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній (п. 3.2 Контракту);

- на виконання умов Контракту, на підставі видаткової накладної № 52 від 08.06.2013 Підприємство поставило Товариству Товар на загальну суму 140 000,00 грн. Для оплати поставленого Товару Підприємством виставлено Товариству рахунок-фактуру № 52 від 08.06.2013 на суму 140 000,00 грн.;

- в порушення умов Контракту, не зважаючи на отримання Товару представником Товариства Синько С.В., на підставі Довіреності № 30 від 13.05.2013, Товариство з Підприємством за поставлений Товар не розрахувалось, у зв'язку з чим має заборгованість на суму 140 000,00 грн.;

- Товариством на адресу Підприємства направлялись листи від 01.10.2013 № 213 та від 17.10.2013 № 220, в яких Товариство підтверджувало укладеність Контракту та, посилаючись на обставини форс-мажору, просило відстрочити виконання зобов'язань до кінця жовтня 2014 року;

- 28.10.2013 Підприємством на адресу Товариства було направлено лист з вимогою оплати Товару протягом семи днів з дати отримання цього повідомлення. З огляду на відсутність оплати заборгованості за поставлений Товар, Підприємство звернулось до суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

В силу вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що Товариством не оспорюється факт поставки йому Товару Підприємством, заперечення щодо суми заборгованості за отриманий Товар у нього відсутні і позовні вимоги в частині основного боргу Товариством визнано. Касаційна скарга Товариства також не містить заперечень в цій частині позовних вимог Підприємства.

За таких обставин справи, виходячи зі змісту наведених норм та враховуючи наявність підтвердженої матеріалами справи заборгованості Товариства за поставлений Підприємством на підставі Контракту Товар, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позовні вимоги Підприємства про стягнення на його користь з Товариства суми основної заборгованості за Контрактом у розмірі 140 000,00 грн. місцевим і апеляційним господарськими судами задоволено правомірно та обґрунтовано.

Разом із тим, Товариство не погоджується з нарахуванням Підприємством на суму основної заборгованості інфляційних втрат та 3 % річних. Вважає задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог в цій частині неправомірним, оскільки наявність форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою палатою України, звільняє Товариство від відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань по Контракту.

Переглядаючи рішення господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Як було з'ясовано судами попередніх інстанцій, в обґрунтування підстав невиконання умов Контракту в частині оплати за отриманий Товар, Товариство надало копії висновків Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 25.09.2013 № 2221/05-4 та від 26.09.2014 № 3364/05-4, зі змісту яких вбачається, що несприятливі погодні умови, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур на площах Товариства станом на 10.07.2013 та станом на 14.08.2014 визнано Торгово-промисловою палатою України форс-мажорними обставинами.

Відповідно до п. 9.1 Контракту жодна зі сторін не несе відповідальності за обставини у зв'язку з даним Контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс-мажору, на весь період дії таких обставин. Сторона, для якої виникли обставини форс-мажору, повідомляє в письмовій формі за факсом партнера в десятиденний строк з моменту настання таких обставин. Факт настання форс-мажору повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати України (п. 9.3 Контракту).

Судами на підставі матеріалів справи встановлено, що Товариство повідомляло Підприємство про форс-мажорні обставини листами від 01.10.2013 № 213 та від 17.10.2013 № 220, вказуючи у них про те, що внаслідок несприятливих агрометеорологічних умов в період з 25 квітня по 30 червня 2013 року воно зазнало збитків, які призвели до неможливості вчасного проведення платежів, та просило перенести розрахунки за контрактами, у тому числі за Контрактом на кінець жовтня 2014 року.

У листі-відповіді від 28.10.2013 Підприємство пред'явило Товариству вимогу щодо виконання зобов'язання за Контрактом у семиденний термін з дати отримання листа, оскільки Товариством порушено термін повідомлення Підприємства про форс-мажорні обставини, встановлений пунктом 9.3 Контракту.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

В силу положень частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що Підприємством не заявлено до стягнення з Товариства штрафних санкцій, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а пред'явлено вимоги про стягнення з Товариства інфляційні втрати та 3 % річних, які за своїм змістом не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Наведене узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у п. п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Розрахунок заявлених до стягнення з Товариства на користь Підприємства інфляційних втрат та 3 % річних колегією суддів касаційної інстанції перевірено та визнано арифметично вірним, відтак, позовні вимоги Підприємства і в цій частині задоволено судами попередніх інстанцій правомірно і обґрунтовано.

Доводи касаційної скарги Товариства наведених висновків не спростовують і не впливають на них. Твердження Товариства про неправомірне неврахування судами попередніх інстанцій форс-мажорних обставин при задоволені позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне також відзначити, що окремі доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та вільного тлумачення правових норм.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства зводяться до переоцінки доказів у справі, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції та не впливають на них, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі № 908/3949/15 Господарського суду Запорізької області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський