ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Справа № 913/458/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі№ 913/458/16Господарського судуЛуганської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій"доРегіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській областіпровизнання недійсним пункту 3.1 договору оренди державного майна № 001036/09 від 17.08.2001,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явились,- відповідача:Васильківська В.Є. дов. від 11.10.16

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Лисичанський склозавод "Пролетарій", (далі - "Позивач") звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області (далі - "Відповідач") про визнання недійсним пункту 3.1 договору оренди державного майна № 001036/09 від 17.08.2001 року.

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.08.2016 (головуючий суддя: Фонова О.С. судді: Іноземцева Л.В., Ворожцов А.Г.) у справі № 913/458/16 в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" відмовлено. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із визначеного діючим законодавством принципу свободи договору, яка полягає насамперед у співвідношенні актів цивільного законодавства і договору.

Сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2016 у справі № 913/458/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" - задовольнити.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (головуючого судді: Татенко В.М., судді : Стойка О.В., Ломовцева Н.В.) у справі № 913/458/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Лисичанський склозавод "Пролетарій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 року у справі № 913/458/16 та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій", аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 180 Господарського кодексу України, ст.ст.4, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Крім того, скаржник зазначає, що пункт 3.1 Договору (в редакції Договору № 7-1220122/рук від 05.04.2012 про внесення змін до договору оренди державного майна № 001036/09 від 17.08.2001 року) є недійсним, оскільки внесення до предмету останнього майна невиробничого призначення - є порушенням норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалою від 08.11.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого (доповідач) - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Ходаківської І.П. касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату палати Вищого господарського суду України від 06.12.2016 року № 08.03-04/6081 для розгляду касаційної скарги у справі № 913/458/16, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів, у зв'язку з чим в подальшому сформовано колегію суддів у складі: головуючий (доповідач)- Яценко О.В., судді Бакуліна С.В., Поляк О.І.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.08.2001 відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" між Публічним акціонерним товариством "Лисичанський склозавод "Пролетарій", як Орендарем, та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області, як Орендодавцем, укладено договір оренди державного майна № 001036/09 (далі - "Договір").

Пунктом 1.1. Договору (в редакції Договору №7-1220122/рук про внесення змін до договору оренди державного майна №001036/09 від 17.08.2001 року) встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства Ордена Трудового Червоного Прапора державний скляний завод "Пролетарій" (далі - "Майно"), що розташоване за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Мічуріна, 1. Склад і вартість майна визначені згідно з відомістю переоцінки та актом оцінки затвердженим Наказом регіонального відділення ФДМУ по Луганській області від 29.09.2012 № 220, балансом підприємства, складеним станом на 31.12.2011.

05.04.2012 до умов Договору були внесені зміни стосовно складу і вартості майна, що орендується Публічним акціонерним товариством "Лисичанський склозавод "Пролетарій", на підставі даних, зазначених у відомості переоцінки необоротних активів державного підприємства "Ордена Трудового Червоного Прапора державний скляний завод "Пролетарій" станом на 31.12.2011 та акту оцінки, затвердженим наказом РВ ФДМУ по Луганській області від 29.02.2012 № 220, балансом підприємства, складеним станом на 31.12.2011.

Відповідно до п. 2.1. Договору, вказане у пункті 1.1. Договору майно орендодавець передає орендареві для виробництва та оброблення листового скла, виробництва та оброблення інших видів скла та виробів з нього, виробництва та оброблення іншої продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та реалізації і продукції.

Згідно з п. 3.1. Договору (в редакції Договору №7-1220122/рук про внесення змін до договору оренди державного майна №001036/09 від 17.08.2001 року), що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995, і з урахуванням змін до неї, і складає за базовий місяць розрахунку - лютий 2012 року 750045 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Пунктом 11.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4/218 до договору оренди державного майна № 001036/09 від 17.08.2001) встановлено, що Договір укладено строком на 17 років, він діє з 17.08.2001 до 17.08.2018 включно.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до умов Договору було внесено зміни, шляхом оформлення низки додаткових угод, зміст яких стосується складу, вартості майна, що орендується, розміру орендної плати та обов'язків орендаря.

Ч. ч. 1, 2 ст. 191 ЦК України, встановлено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

П.3 Положення "Про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства", затвердженого наказом Фонду державного майна України 29.12.2010 № 1954, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.01.2011за № 109/18847 (далі - "Положення"), в редакції, чинній на момент винесення змін до спірного пункту договору, передбачено, що цілісний майновий комплекс - об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку виділяються в самостійні об'єкти. Визначення загальнодержавного значення об'єктів здійснюється відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Пунктом 4 Положення, визначено, що до майна, яке включається до складу цілісного майнового комплексу державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, належать:

- спеціалізовані необоротні активи (основні засоби, незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, інші необоротні активи) і запаси, які безпосередньо використовуються в єдиному технологічному процесі виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт), який визначає загальнодержавне значення підприємства, в обсязі, передбаченому технологічною документацією;

- активи, що тимчасово не використовуються у виробничому процесі, законсервовані об'єкти - за наявності на підприємстві проекту плану розвитку підприємства (інвестиційної програми) з обґрунтуванням економічної доцільності їх подальшого ефективного використання в основній діяльності підприємства;

- активи, які не задіяні в технологічному процесі, але віднесені до об'єктів загальнодержавного значення.

Одними з істотних умов договору оренди державного та комунального майна, згідно частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); та орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", атвердженого аказом Міністерства фінансів України

27.04.2000 № 92, в редакції станом на дату внесення змін до спірного пункту Договору, основними засобами є матеріальні активи, які підприємство утримує

з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що об'єктами оренди є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Крім того, ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з пп. 2, ч. 2, ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Відповідно п.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що закон не містить заборони на включення до основних засобів об'єктів не виробничого призначення, навпаки до основних засобів можуть бути включені активи, які підприємство утримує для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій. Крім того, спірний пункт договору укладений сторонами за принципом розумності та свободи договору та не суперечить нормам діючого законодавства. А, тому, при укладенні оспорюваного пункту договору, сторонами додержано всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 913/458/16 Господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк