Постанова ВГСУ від 08.12.2016 року у справі №905/778/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Справа № 905/778/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.10.2016у справі№ 905/778/16 Господарського суду Донецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 14 961,46 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: Чаруковський Р.В. (дов. від 25.10.2016)

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення 14 961,46 грн. вартості нестачі вантажу. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на обставини незбереження відповідачем вантажу на спірну вартість при здійсненні перевезення підприємством залізничного транспорту загального користування. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 527, 612 Цивільного кодексу України, статей 175, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 23, 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 110, 114, 129 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.04.2016 замінено відповідача у якості правонаступника Державного підприємства "Донецька залізниця" на Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.08.2016, ухваленим суддею Кротіновою О.В., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з доведеності обставин вини Залізниці у нестачі вантажу з урахуванням наявних у справі комерційних актів БН №724352/1277 від 24.10.2015 та БН №724353/1278 від 24.10.2015. З огляду на що, суд визнав наявними підстави для стягнення з відповідача вартості недостачі спірного вантажу, яка розрахована з урахуванням норми недостачі для коксу доменного (вологого) у розмірі 2% маси, зазначеної у перевізних документах. При цьому суд керувався приписами статей 920, 924 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 110, 111, 114, 115 Статуту залізниць України, статей 12, 23, 26 Закону України "Про залізничний транспорт", пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000.

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бойченка К.І. - головуючого, Колядко Т.М., Зубченко І.В., постановою від 10.10.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що перевезення спірного вантажу здійснювалось Державним підприємством "Донецька залізниця". Водночас скаржник заперечує проти свого правонаступництва стосовно прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця". На думку скаржника, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов'язків до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604, призупинена до завершення проведення антитерористичної операції. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 104, 107 Цивільного кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Ухвалою від 21.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2016.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення 14 961,46 грн. вартості нестачі коксу доменного. До стягнення заявлено вартість нестачі вантажу, яка виникла у зв'язку з не збереженням залізницею останнього при перевезенні, що відбулось у жовтні 2015 року, на шляху слідування. Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 307, підтверджується складанням транспортної накладної. Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.10.2015 за накладною №49287576 Публічне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (вантажовідправник) зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці на станцію Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці відвантажив на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажоотримувач), зокрема, у вагонах №56438419, №56185911 вантаж кокс доменний (вологий). При оформленні вказаної залізничної накладної відправником вказано масу вантажу: у вагоні №56438419 нетто 38 550кг., у вагоні №56185911 нетто 40 150 кг. Також судами встановлено, що при прибутті вантажу на станцію призначення Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці, на підставі статті 24 Статуту залізниць України було виявлено, що зазначена у накладних маса вантажу не відповідає фактичній масі вантажу. Так, на вказаній станції здійснено контрольне переважування спірних вагонів, за результатами якого складені комерційні акти БН №724352/1277 від 24.10.2015 та БН №724353/1278 від 24.10.2015, відповідно до яких за наслідками контрольного переважування вагонів, виявилось: у вагоні №56185911 - брутто 59 500 кг., тара з бруса 22 500кг., нетто 37 000 кг., що менше ваги, вказаної у документі на 3 150 кг.; у вагоні №56438419 - брутто 58 800 кг., тара з бруса 22 300кг., нетто 36 500 кг., що менше ваги, вказаної у документі на 2 050 кг. Згідно з частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Відповідно до статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу. Згідно зі статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у статті 113 Статуту залізниць України. Відповідно до статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення. Між тим, судами не встановлено, а відповідачем не доведено належним доказами того, що недостача вантажу виникла не з вини залізниці. Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Згідно зі статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України. Судами встановлено, що невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена відправником у накладних, засвідчено належними доказами - комерційними актами БН №724352/1277 від 24.10.2015 та БН №724353/1278 від 24.10.2015, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів. Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах для вантажів зданих до перевезення у вологому стані. З огляду на що, відповідно до перевіреного судами розрахунку, вартість недостачі, виявленої у вагонах № 56185911, № 56438419, з урахуванням норми природної втрати, складає 14 961,46 грн. Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невиконання залізницею своїх зобов'язань за договором перевезення належним чином, оскільки збереження довіреного вантажу забезпечено не було. Відтак, установивши, що факт недостачі вантажу у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи, суди дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача. Відповідач по справі - Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" заперечував проти заявлених до нього вимог з підстав того, що є неналежним відповідачем по справі та стверджував, що правонаступництво за спірними зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" від Державного підприємства "Донецька залізниця" не відбулось. Водночас судами попередніх інстанцій було досліджено питання щодо правонаступництва Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця", у тому числі щодо предмета спору, адже спірні правовідносини виникли до дати утворення юридичної особи Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", до складу якого у якості регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" увійшло Державне підприємство "Донецька залізниця". Так, за змістом статті 104 Цивільного кодексу України та статті 19 Закону України "Про господарські товариства" реорганізація юридичної особи, як, зокрема, злиття - є формою припинення товариства, яке має наслідком правонаступництво новоутвореною юридичною особою прав та обов'язків першого. Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що у разі злиття, без виключень, переходять усі права та обов'язки юридичної особи, що припиняються у такий спосіб, до її правонаступника, новоутвореного підприємства. Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Також суттєве значення мають фактично здійсненні організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного акту чи балансу тощо (у випадку злиття). Отже у вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права). Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктами 1, 2 статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", останнє утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які організовані шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". В означеному додатку до таких підприємств віднесено Державне підприємство "Донецька залізниця". Згідно з частиною 2 пункту 2 статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, враховуючи додаток №1 до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", у тому числі Державного підприємства "Донецька залізниця". Також дані відомості підтверджуються спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №21832409, згідно з яким державна реєстрація новоутвореної юридичної особи проведена 21.10.2015. Відповідно до передавального акта від 06.08.2015, затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015, останній у складі голови та членів комісії з утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", у тому числі голови комісії з реорганізації Державного підприємства "Донецька залізниця", керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України підтверджують вартість і склад активів та зобов'язань Державного підприємства "Донецька залізниця". При цьому у акті визначено, що правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця", яке розташоване на території проведення антитерористичної операції не включається до зведених актів інвентаризації, а відображено в балансі і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604, а саме перелік їх наведено у балансі (звіт про фінансові результати). Водночас судами враховано те, що розмежування таких прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця" цей баланс не містить. Як вже зазначалось, відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 21832409, 21.10.2015 вчинено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з внесенням запису про дані юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, до яких віднесено, зокрема, Державне підприємство "Донецька залізниця". Доказів скасування або оспорювання даного запису судам надано не було та матеріалів справи не вбачається. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є належним відповідачем по справі, визнається колегією суддів правомірним. Інших доводів скаржником - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у касаційній скарзі не наведено. При цьому колегія суддів зазначає, що частина 6 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм статей 104, 107 Цивільного кодексу України, що вбачається з пункту 2 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону. Зазначена норма не покладає факт правонаступництва створеного Публічного акціонерного товариства за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, в тому числі і Державного підприємства "Донецька залізниця". З огляду на що, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.