ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 917/2267/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015у справі№ 917/2267/14 Господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"доПриватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс"

простягнення 1032593,04 грн.за участю представників сторін від позивача:Клименко О.В. (довіреність від 15.06.2015 № 49юр-77), від відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" у листопаді 2014 року звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" про стягнення 1032593,04 грн. за договором № 458/17-39 юр від 20.02.2012 та повернення судових витрат.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 (суддя Тимошенко К.В.) у позові повністю відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено правомірність вимог, не надано суду доказів на підтвердження заборгованості відповідача, зокрема, позивачем необґрунтовано обов'язок відповідача оплатити залишок давальницьких матеріалів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 917/2267/14 (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. - головуючий, Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 у справі № 917/2267/14 скасовано, і прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс на користь ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" 1032593,04 грн. заборгованості, 20651, 86 грн. судового збору, 10325,93 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 917/2267/14 Господарського суду Полтавської області, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пружини Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015, а рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 у справі № 917/2267/14 Господарського суду Полтавської області залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" (замовник) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пружини Сервіс" (виконавець) 20.02.2012 укладено договір № 458/17-39юр, відповідно до якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання послуг, а саме: виготовлення продукції пружинного виробництва з матеріалу замовника, в асортименті, кількості, одиницях виміру та за ціною, визначеними в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу давальницьку сировину, що підтверджується актами прийому передачі давальницької сировини, підписаними сторонами.

Відповідачем виготовлено та передано продукцію у кількості меншій, чим передбачено специфікаціями № 1 та специфікацією № 2, в результаті чого виник залишок давальницької сировини, зокрема, круг D19 у кількості 4,896 тон, круг D 21 у кількості 7,702 тон, круг D 28 у кількості 39,239 тон, що підтверджується актом переробки давальницької сировини від 16.10.2012.

Вартість вказаних матеріалів складає 1032593,04 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за зобов'язанням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що договір на виконання послуг із давальницької сировини № 458/17-39 юр від 20.02.2012 є договором підряду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 840 Цивільного кодексу України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що суд першої інстанції безпідставно, посилаючись на відсутність у договорі строків повернення залишку матеріалів та основних відходів, відповідальності підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків, обов'язку оплати відповідачем (підрядником) отриманих від замовника матеріалів, відмовив у задоволенні позову.

При цьому, суд першої інстанції не врахував норми статті 840 Цивільного кодексу України, згідно з якими, підрядник зобов'язаний повернути залишок матеріалу замовнику.

Обов'язок підрядника повернути залишок давальницької сировини встановлений нормами діючого законодавства.

Зазначений строк повинен визначатися згідно з вимогами статті 530 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю у договорі строку повернення сировини.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання зазначеної норми позивачем 16.06.2014 направлено відповідачу лист № 25-8-14/3311 з вимогою повернути невикористані залишки давальницької сировини. Проте відповідачем листом від 19.06.2014 повідомлено позивача про неможливість повернення залишків, оскільки вони перероблені в пружини.

Позивач просить стягнути з відповідача 1032593,04 грн. вартість вказаних матеріалів у зв'язку з неможливістю відповідача повернути залишки давальницької сировини, яка перероблена.

Суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про відсутність норм витрат матеріалів, оскільки зазначені норми встановлені в актах переробки давальницької сировини, наявність залишку невикористаних матеріалів підтверджується двостороннім актом переробки давальницької сировини за квітень - вересень 2012 року від 16.10.2012.

Враховуючи, що відповідачем порушені норми діючого законодавства, зокрема, на вимогу позивача не повернуто залишки давальницької сировини, які перероблені відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що у відповідача виникло грошове зобов'язання сплатити 1032593,04 грн. вартість вказаних матеріалів.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 917/2267/14 Господарського суду Полтавської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 917/2267/14 Господарського суду Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 917/2267/14 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий, суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.