ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 910/118/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Атем"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року у справі господарського суду№ 910/118/15-г міста Києваза позовомТОВ "Атем"доПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"прозобов'язання вчинити діїу судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "Атем": Мельниченко В.В. (довіреність від 05.11.2015 року),ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України":Беседін В.І. (довіреність №010-01/7331 від 06.11.2014 року), Липська Н.В. (довіреність №010-01/2341 від 11.04.2014 року).В С Т А Н О В И В :

30.12.2014 року шляхом направлення поштового відправлення ТОВ "Атем" в особі ліквідатора Ковези А.І. (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - відповідача) про зобов'язання вчинити дії, а саме: зменшити заборгованість позивача перед банком-відповідачем на суму безпідставно, неправомірно та незаконно сплачених коштів в розмірі 21 519 959, 90 доларів США, в тому числі 8 681 730, 80 доларів США (40% ціни контракту, сплачені без отримання необхідних документів), 2 852 939, 80 доларів США (10% ціни контракту, сплачені без отримання необхідного Акта про завершення механічної частини), 1 426 469, 90 доларів США (5% ціни контракту, сплачені без отримання необхідного Акта кінцевої прийомки), на виконання контракту №119-01 від 15.09.2007 року, укладеного між позивачем, як покупцем, та компанією DMT SAS Франція, як продавцем; судові витрати покласти на відповідача (том 1, а.с. 4 - 214).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Атем", як позичальник кредитних коштів, зазначило, що банк-відповідач вчинив неправомірні дії щодо оплати вартості обладнання за контрактом №119-01 від 15.09.2007 року в розмірі 21 519 959, 90 доларів США на користь компанії DMT SAS Франція за рахунок коштів, наданих відповідачу в кредит банком Natixis Франція (далі - Інобанк) відповідно до Базової угоди від 08.01.2008 року з метою їх подальшого використання для розрахунків за спірним контрактом, оскільки зобов'язань щодо поставки обладнання в Україну продавець не виконав, а доручень на вчинення банком-відповідачем переказу грошових коштів за кордон позивач не надавав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2015 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 17.02.2015 року, в якому оголошено перерву до 24.02.2015 року (том 1, а.с. 1, том 2, а.с. 77).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року (суддя Ярмак О.М.) у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту свого цивільного права (том 2, а.с. 136 - 139).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 24.02.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом обставин справи та неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Баранця О.М., суддів: Пашкіної С.А., Мальченко А.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 3, а.с. 13 - 18).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 28.07.2015 року та рішення суду першої інстанції від 24.02.2015 року, прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 129 Конституції України, статей 1046, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 42, 43, 47, 22, 32, 35, 36, 43, 77, 82, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позивач зазначив, що судами попередніх інстанції в порушення положень статті 35 ГПК України не враховано преюдиційних для розгляду даного спору обставин того, що спірні грошові кошти фактично не надавалися банком-відповідачем в кредит позивачу, які було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2010 року у справі №33/609, з огляду на що обов'язку щодо повернення кредитних коштів у позивача не виникло, а відповідач безпідставно обліковує спірні грошові кошти як заборгованість позивача за кредитним договором №151107К77 від 10.12.2007 року. Також, скаржник зазначив про порушення апеляційним судом його процесуального права, як сторони у справі, на участь у судовому засіданні від 28.07.2015 року, за результатами якого прийнято оскаржувану в касаційному порядку постанову, що полягало у безпідставному, на думку позивача, незадоволенні його заяви про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 28.07.2015 року та рішення суду першої інстанції від 24.02.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача та відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав, зокрема, прав суб'єктів господарювання, визначений частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, однак, не є вичерпним і суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права (частина 2 статті 16 ЦК України та частина 2 статті 20 ГК України) підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є частиною національного законодавства з 1997 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тобто такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України відповідно до Постанов від 21.05.2012 року у справі №6-20цс11 та від 15.04.2015 року у справі №6-55цс15.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.09.2007 року між позивачем, як покупцем, та компанією DMT SAS Франція, як продавцем, укладено контракт №119-01 на купівлю промислової установки для виробництва біаксиально-орієнтованої поліпропіленової плівки (далі - контракт), за умовами якого оплата придбаного товару повинна бути здійснена за експортною кредитною угодою, оформленою між покупцем та банком продавця (банк Natixis Франція) (статті 1, 4 контракту) (том 1, а.с. 33 - 79).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, з метою фінансування зазначеного контракту позивач, як позичальник, уклав з банком-відповідачем кредитний договір №151107К77 від 10.12.2007 року (з урахуванням додаткових угод), згідно з яким ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", відкрило ТОВ "Атем" невідновлювану кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього договору з лімітом заборгованості в розмірі 30 539 722, 03 доларів США (том 2, а.с. 83 - 108).

Судами встановлено обставини укладення між відповідачем та Інобанком Базової угоди від 08.01.2008 року, додатком до якої є Форма прийняття контракту №1 (далі - ФПК), згідно з якими сторони визначили загальні умови фінансування експортних контрактів, які будуть укладені для поставки товарів/надання послуг компаніями з Франції або інших країн Європейського Союзу українським імпортерам, зокрема, компанією DMT SAS Франція за контрактом №119-01 від 15.09.2007 року на поставку обладнання ТОВ "Атем" на загальну суму 28 529 398 доларів США (том 1, а.с. 80-121).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2012 року у справі №5011-35/2276-2012 за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ТОВ "Атем" про стягнення 21 440 485, 43 долари США та 1 203 668, 63 грн. заборгованості позовні вимоги задоволено, стягнено з ТОВ "Атем" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" прострочену заборгованість за кредитним договором №151107К77 від 10.12.2007 року в розмірі 21 440 485, 43 долари США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 17.02.2012 року становить 171 255 877, 38 грн., та 1 203 668, 63 грн., в тому числі 11 782 356, 10 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 7 251 005, 13 доларів США простроченої заборгованості за процентами, 914 152, 91 долар США простроченої заборгованості по платі за управління кредитом, 1 554 541, 99 доларів США та 76 969, 59 грн. пені, 852 582, 21 долар США та 42 985, 36 грн. - 3% річних, 169 560, 76 грн. втрат від інфляції та 64 380 грн. судового збору (том 2, а.с. 26 - 38).

Судами встановлено, що зазначене рішення суду у господарській справі залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, тому набрало законної сили, а встановлені ним обставини є преюдиційними при розгляді даного спору про зобов'язання банку зменшити суму кредитної заборгованості позивача, як позичальника спірних кредитних коштів (том 2, а.с. 39 - 50).

Суди встановили, що в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не є стороною міжбанківської угоди від 08.01.2008 року та ФПК, що є додатком до неї, якими визначено права та обов'язки банку-відповідача та Інобанку щодо здійснення оплати спірного обладнання, про що дійшов висновку господарський суд в рішенні від 09.03.2011 року у справі №34/154; кредитний договір №151107К77 від 10.12.2007 року визнано неукладеним на підставі рішення господарського суду від 25.01.2010 року у справі №33/609; зазначене, на думку позивача, свідчить про незаконність зарахування відповідачем сплачених Інобанком коштів на позичкові рахунки позивача без фактичного надання йому кредиту та непідтвердження факту перерахування спірних грошових коштів банком-відповідачем на користь Інобанку.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав, оскільки позовні вимоги про зобов'язання банку-відповідача зменшити суму заборгованості, яку стягнено з позивача, як позичальника спірних кредитних коштів, на користь банку за рішенням суду у господарській справі, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, не узгоджується з положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України щодо допустимих способів захисту прав суб'єкта господарювання.

При цьому, місцевим господарським судом спростовано як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, доводи позивача про неукладення спірного кредитного договору та безпідставність обліку відповідачем спірних кредитних коштів на позичковому рахунку позивача, оскільки в ході розгляду справи №5011-35/2276-2012 господарським судом встановлено преюдиційні при розгляді даного спору обставини укладення сторонами кредитного договору №151107К77 від 10.12.2007 року, на виконання якого банком-відповідачем відкрито позивачу невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості в розмірі 30 539 722, 03 доларів США, невиконання позивачем зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, що стало підставою для задоволення позовних вимог банку про стягнення з позичальника (позивач у даній справі) спірної кредитної заборгованості за рішенням від 06.06.2012 року, яке набрало законної сили.

Судом першої інстанції відхилено доводи позивача з посиланням на обставини, встановлені рішеннями господарського суду міста Києва від 25.01.2010 року у справі №33/609 та від 09.03.2011 року у справі №34/154, так як оціночні судження, викладені у мотивувальних частинах зазначених рішень, що не є преюдиційними при розгляді позовних вимог позичальника спірних грошових коштів до банку про зобов'язання зменшити суму кредитної заборгованості та потребують доказування в порядку статей 33, 34 ГПК України.

Також, місцевий господарський суд зазначив про безпідставність посилання позивача на рішення Апеляційного суду Пуатьє (Франція) від 05.12.2014 року в обґрунтування незаконності виплати Інобанком спірних грошових коштів на користь продавця обладнання за контрактом, оскільки зазначеним рішенням іноземного суду не підтверджуються обставини відсутності в позивача заборгованості перед банком-відповідачем щодо повернення кредитних коштів та не встановлено обов'язку ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зменшити суму заборгованості позичальника на заявлену у даній справі суму позовних вимог. Навпаки, Апеляційний суд Пуатьє (Франція) у рішенні від 05.12.2014 року, виходячи з дійсності зобов'язань постачальника (відповідача) за договором постачання, врахував обставини зберігання окремих частин обладнання конкретними юридичними особами та зобов'язав позивача оплатити таким особам кошти за надані послуги зберігання обладнання, а у випадку неоплати - дозволив зберігачам реалізувати обладнання окремими частинами, компенсувати собі витрати зберігання, зобов'язавши решту коштів покласти на депозитний рахунок для передачі позивачу за належне йому обладнання.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився зі здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів у справі та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування рішення від 24.02.2015 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову в позові та зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, правомірність укладення та обставини виконання сторонами спірного кредитного договору досліджувались господарським судом при розгляді справи №5011-35/2276-2012 та в силу положень статті 35 ГПК України прийняте ним рішення від 06.06.2012 року про стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за кредитом на суму більш як 172,4 млн. грн., яке залишено без змін судами вищих інстанцій та набрало законної сили, має преюдиційне значення при розгляді даного спору про зобов'язання вчинити дії по зменшенню кредитної заборгованості позивача перед банком-відповідачем.

Відповідно до статті 124 Конституції України та статті 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для виконання на всій території України.

Отже, звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання банку вчинити дії щодо зменшення суми заборгованості за кредитним договором, стягненої з позивача за рішенням суду, не відповідає положенням чинного законодавства щодо допустимих способів захисту прав суб'єкта господарювання, оскільки позивачем фактично поставлено під сумнів розмір кредитної заборгованості, присудженої до стягнення на користь банку на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, та заявлено вимогу про зобов'язання банку вчинити дії, які не є для нього обов'язковими в силу закону чи договору, що суперечить вимогам частини 2 статті 14 ЦК України.

Відтак, на виконання вимог статей 43, 101 ГПК України суди попередніх інстанцій належним чином з'ясували характер і суть заявлених позовних вимог та встановили їх невідповідність передбаченим частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України способам захисту прав суб'єкта господарювання.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи на предмет обрання позивачем належного способу захисту свого порушеного права з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані судами, зводяться до намагання переконати суд касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки позивач, як юридична особа, не позбавлений права уповноважити на представництво своїх інтересів в суді будь-яку іншу особу за відсутності можливості явки в судове засідання його працівника, обізнаного в галузі права, що узгоджується з положеннями частини 3 статті 28 ГПК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року у справі №910/118/15-г, а касаційної скарги позивача без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "Атем" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року у справі №910/118/15-г залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський