Постанова ВГСУ від 08.10.2015 року у справі №923/584/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2015 року Справа № 923/584/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.розглянувши матеріали касаційної скаргиМіського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.15у справі№923/584/15 Господарського суду Херсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропостачальна компанія "Бєлагросервіс"доМіського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"простягнення 76 232,98 грнРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 06.10.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Чакалов А.К. - за дов. від 10.09.15;

від відповідача: Семко С.О. - за дов. від 25.12.14.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропостачальна компанія "Бєлагросервіс" у квітні 2015 року заявлений позов до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" про стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 76 232, 98 грн, з яких інфляційні втрати в розмірі 41 662, 18 грн за період з жовтня 2013 року до липня 2014 року, 8 395, 23 грн 3% річних за період з 28.09.13 до 17.08.14 та 26 175, 57 грн пені за період з 12.03.14 до 17.08.14. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на положення статей 526, 610, 625, 655-697 Цивільного кодексу України, статей 193, 229, 230, 232 Господарського кодексу України та вказував на порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару згідно умов укладеного між сторонами договору на закупівлю товару від 24.06.13 №31-32.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.05.15, ухваленим суддею Александровою Л.І., у задоволенні позову відмовлено. Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відсутня вина відповідача у простроченні оплати вартості товару, оскільки ним вжито усіх заходів для отримання з бюджету необхідних коштів для погашення заборгованості за спірним договором. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 Господарського кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Принцевської Н.М. - головуючого, Діброви Г.І., Журавльова О.О., постановою від 06.07.15, перевірене рішення у справі скасував в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 41 662, 18 грн інфляційних втрат та 8 395, 23 грн 3% річних, задовольнивши позов на цю суму. Рішення в частині відмови у стягненні 26 175, 57 грн пені залишив без змін. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування місцевим господарським судом приписів статті 614 Цивільного Кодексу України при вирішенні питання про стягнення інфляційних та 3 % річних є помилковим, оскільки у випадках порушення грошового зобов'язання не повинні прийматись доводи боржника про неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або відсутність вини. При цьому суд визнав, що для нарахування пені обов'язковою умовою є прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання після отримання бюджетних коштів. Оскільки у даному випадку такого прострочення боржник не допустив, суд підтримав висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені. При цьому суд керувався приписами статей 530, 607, 610, 617, 625 Цивільного кодексу України та статей 193, 216-218, 229-231 Господарського кодексу України.

Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду у даній справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, зазначає, що в порушення приписів статті 614 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що невчасне виконання грошового зобов'язання за спірним договором сталось не з вини відповідача, оскільки останній вжив всіх заходів для належного виконання взятих на себе зобов'язань. В частині відмови у позові рішення та постанова не оскаржуються.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропостачальна компанія "Бєлагросервіс" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови установлено, що 24.06.13 між позивачем та відповідачем був укладений договір на закупівлю товару №31-32, згідно з пунктом 1.1 якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар за кодом 28.92.2 ДК016-2010, зазначеною у додатку №1 до даного договору, а покупець прийняти та оплатити товар. Згідно з додатком №1 до договору поставляється екскаватор-навантажувач ЕО-2626ДТ.1 (щелепний ківш 0,75 мЗ, МТЗ-82.1) в кількості 1 штука, вартістю 315 962,61 грн. Відповідно до пункту 4.4 договору відповідач повинен розрахуватися за поставлений товар упродовж 30-ти банківських днів після отримання покупцем товару на підставі підписаної видаткової накладної. Судом також установлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав своєчасно та в повному обсязі. Відповідач повинен був розрахуватись з позивачем у строк до 27.09.13. Проте, як установлено судом, відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати отриманого товару виконав з простроченням. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропостачальна компанія "Бєлагросервіс" про стягнення з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" інфляційних втрат у розмірі 41662, 18 грн, 8395, 23 грн 3% річних та 26175, 57 грн пені. Підставою позову Товариством визначено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору на закупівлю товару від 24.06.13 №31-32 в частині вчасної оплати за поставлений товар. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з пунктами 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом. Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Апеляційним господарським судом установлено, що відповідач свій обов'язок з оплати отриманого від позивача товару у строк, обумовлений сторонами в договорі, вчасно не виконав, у зв'язку з чим допустив порушення зобов'язань за спірним договором. Приписами статей 216 - 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до приписів статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. Відповідно до приписів статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Судом апеляційної інстанції установлено, що пунктом 7.6 договору сторонами унормовано, що у разі несплати вартості товару покупцем у строк, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочення. Поряд з цим, судом також установлено, що пунктами 4.5 та 7.2 договору сторони дійшли згоди, що оплата за поставлений постачальником товар буде проводитись з урахуванням наявного фінансового ресурсу на зазначені цілі покупця. Сторони не несуть відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання. Апеляційною інстанцією також установлено, що Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" засновано на комунальній власності міської територіальної громади. Власником підприємства є Херсонська міська рада і тому закупівля екскаватора-навантажувача, згідно з умовами договору проводилась за результатами конкурсних торгів, у відповідності з Законом України "Про здійснення державних закупівель". На підставі рішень виконавчого комітету Херсонської міської ради до статутного фонду підприємства цільовим призначенням було виділено грошові кошти з міського бюджету на придбання товару. Як установлено апеляційним судом, станом на 02.07.14 бюджетні призначення надійшли на рахунок відповідача в управлінні Державної казначейської служби України у місті Херсоні в повному обсязі, але фінансування з оплати рахунку позивача не здійснювалось, підприємство вимушено було неодноразово звертатись за допомогою до керівництва Херсонської обласної державної адміністрації і обласного управління житлово-комунального господарства, за сприяння яких грошові кошти було перераховано на рахунок позивача проте з простроченням строків передбачених договором. За таких обставин апеляційний господарський суд вірно не застосував приписи статті 614 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з приписами наведеної статті особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Посилання скаржника викладені в касаційній скарзі на те, що за відсутності його вини він має бути звільнений від відповідальності за простроченні виконання зобов'язання за договором, не може бути підставою для скасування постанови у даній справі з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання не приймаються доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини. Поряд з цим, зазначення в пункті 4.5 договору про те, що оплата за поставлений постачальником товар буде проводитись з урахуванням наявного фінансового ресурсу на зазначені цілі покупця, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не надає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за отриманий товар у вигляді стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції, яка здійснивши перерахунок, визнала правомірними заявлені до стягнення позивачем інфляційні втрати 41 662,18 грн та 3 % річних у розмірі 8 395,23 грн та задовольнила позовні вимоги в цій частині. Окрім цього касаційна скарга не містить доводів щодо скасування рішення та постанови в частині відмови у позові. З огляду на викладене, суд визнає, що прийнята у справі постанова апеляційної інстанції є законною, а доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -