ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2015 року Справа № 916/1011/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО"на рішення від та на постанову відгосподарського суду Одеської області 23.04.2015 Одеського апеляційного господарського суду 16.07.2015у справі господарського суду№ 916/1011/15-г Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО"доПриватного підприємства "АНТА-Д"простягнення 76 972,77 грн.за участю представників:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - не з'явилися

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2015 у справі № 916/1011/15-г (суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 (головуючий суддя Морщагіна Н.С., судді Гладишева Т.Я., Ярош А.І.), частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (позивач). Стягнуто з Приватного підприємства "АНТА-Д" (відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" 42 000,00 грн. - основної заборгованості, 2 000 грн. - штрафу, 10 528,77 грн. - 75% річних, 3 444,00 грн. - індексу інфляції, 1 827,00 грн. - витрат на оплату судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2015, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі № 916/1011/15-г в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу у розмірі 19 000 грн. та прийняти в цій частини нове рішення про задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО", (продавець) та Приватним підприємством "АНТА-Д" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 16-04/КП/14-2, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар, насіння соняшнику, кількість та ціна якого вказується у специфікації, та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 3.2 договору перехід права власності настає в момент передачі товару, оформленого видатковою накладною.

Пунктами 4.1, 4.2 вказаного договору встановлено, що загальна вартість товару, що постачається, згідно договору складає 42 000,00 грн. (з ПДВ). Остаточний розрахунок у розмірі 42 000,00грн. повинен бути виконаний до 01 листопада 2014.

Пунктами 6.3., 6.4 договору передбачено, що за прострочення платежу у відповідності з умовами передбаченими цим договором, покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 75 (сімдесят п'ять) процентів річних від простроченої суми. У разі несплати товару в строки, передбачені цим договором, покупець на вимогу продавця сплачує продавцю штраф у розмірі 50 процентів річних від суми заборгованості.

Відповідачем отримано товар на загальну суму 42 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 196 від 18.04.2014, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками.

Оскільки відповідач зобов'язання по договору не виконав, за останнім утворилась заборгованість в розмірі 42 000,00 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" в позовній заяві просило суд стягнути з відповідача 76 972,77 грн., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 42 000,00 грн., 34 44,00 грн. - індексу інфляції, 10 528,77 грн. - 75% річних та штрафу в розмірі 21 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 19 000 грн. В іншій частині позов задоволено.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.3 передбачено, що за прострочення платежу у відповідності з умовами передбаченими цим договором, покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 75 процентів річних від простроченої суми.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не розрахувався за отриманий товар, що є підставою для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Таким чином судами правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних та 75% річних.

Відповідно до пункту 6.4 договору у разі несплати товару в строки, передбачені цим договором, покупець на вимогу продавця сплачує продавцю штраф у розмірі 50 процентів річних від суми заборгованості.

Позивач нарахував відповідно до вказаного пункту, штраф у розмірі 21 000,00 грн.

Суд першої інстанції, користуючись правом наданим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір штрафу до 2 000 грн.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (частина 1 статті 233 Господарського кодексу України). Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (Постанова Верховного суду України від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г).

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

Судами враховано, що позивачем не надано доказів настання для нього негативних наслідків, спричинених невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, заявлена до стягнення сума штрафу надмірно велика та така, що не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не порушено норму пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України при зменшенні розміру штрафу.

Згідно з частиною другою статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Відповідно до статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі № 916/1011/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк