ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2015 року Справа № 910/10278/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачаМихайлець О.В., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного агентства резерву Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.07.2015у справі№910/10278/15 Господарського суду міста Києваза позовом Державного підприємства "Одеський авіаційний завод"доДержавного агентства резерву Українипростягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України 86618,83 грн, а саме: 71520,85 грн витрат на зберігання за 2013 рік, 14510,89 грн інфляційних втрат по заборгованості за 2013 рік та 587,84 грн 3% річних по заборгованості за 2013 рік.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.), позов задоволено повністю; стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" 71520,10 грн боргу, 14510,89 грн інфляційних, 587,84 грн 3% річних, 1827 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм ст.ст.22, 551, 625 Цивільного кодексу України, ст.231 Господарського кодексу України, ст.43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.7, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 14.11.2005 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське авіаційно-ремонтне підприємство "Одесавіаремсервіс", правонаступником якого є Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" (зберігачем) та Державним комітетом з державного матеріального резерву України, правонаступником якого згідно з Указом Президента України "Про положення про Державне агентство резерву України" від 13.04.2011 №463/2011 є Державне агентство резерву України (комітетом) було укладено договір №10/11 про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності, а відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Відповідно до п.4.1. Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно наданих документів (узгодженого з комітетом кошторису витрат, акту звірки заборгованості на момент сплати, акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей, затвердженого комітетом). У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року (п.4.2 Договору).
Також суди встановили, що сторонами укладено додаткову угоду №6 до Договору, у п. 1 якої погоджено, що річний розмір коштів на відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2013 рік складає 80464,57 грн.
За умовами п.2 додаткової угоди оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт.
Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач супровідним листом № 70/КД від 30.01.2014 надіслав відповідачу наступні документи: акт виконаних робіт по зберіганню цінностей мобілізаційного резерву за 2013 рік; пояснення до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2013 рік та інші документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за 2013 рік.
20.03.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією № 638/ЮВ на суму 71512,10 грн за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
У відповіді на вказану претензію вих. №1586/0/4-14 від 24.04.2014 відповідач зазначив, що не має можливості розрахуватись з відповідачем у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
24.06.2014 супровідним листом № 442/КД відповідачу повторно були надіслані для опрацювання та погодження зазначені вище документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за 2013 рік.
При цьому відповідач листом №2846/0/4-14 від 28.07.2014 повідомив позивача, що він не має зауважень до звіту ДП "ОАЗ" за 2013 рік, однак, акт виконаних робіт буде підписаний лише за наявності коштів на рахунках Держрезерву, передбачених на ці цілі. Також запропонував переробити назву акту виконаних робіт на "Акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву" та в подальшому використовувати цю назву.
07.08.2014 позивач втретє направив відповідачу "Акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ДП "Одеський авіаційний завод" за 2013 рік.
Посилаючись на невиконанням Державним агентством резерву України своїх зобов'язань за Договором №10/11 щодо відшкодування витрат на зберігання цінностей у 2013 році, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Чинне законодавство, а саме абзац 1 п.2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п.4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.
Частиною 1 ст.936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч.1 ст.946 цього ж Кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановив суд апеляційної інстанції, на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором №10/11 від 14.11.2005 позивач надав суду відповідні звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в складському приміщенні та на відкритому майданчику за 2013 рік; пояснення до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2013 рік; акт виконаних робіт по зберіганню цінностей мобілізаційного резерву за 2013 рік; "Акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ДП "Одеський авіаційний завод" за 2013 рік" (перероблений).
Як встановлено судами, зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2013 рік Державне агентство резерву України не направило, від підписання акту виконаних робіт за 2013 рік та оплати наданих позивачем послуг відмовилось, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань.
В п.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004.
Невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання у врегульованих Законом України "Про державний матеріальний резерв" відносинах тягне за собою наслідки у вигляді застосування на загальних підставах заходів відповідальності, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України.
Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання за Договором щодо відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2013 рік в сумі 71520,85 грн, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, задовольнив позовні вимоги про стягнення зазначеної суми витрат на зберігання. Також суди застосували до відповідача заходи відповідальності, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Вказані висновки попередніх судових інстанцій є такими, що відповідають матеріалам справи та чинному законодавству України.
Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків судів попередніх інстанції не спростовують.
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом норм ст.ст.22, 551, 625 Цивільного кодексу України ґрунтуються на неправильному тлумаченні, розумінні положень цих статей, а тому, такі доводи не можуть бути підставою для зміни або скасування постановленого у справі оскаржуваного судового рішення.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 у справі №910/10278/15 залишити без змін.
Головуючий Б. Грек
Судді С. Бондар
Д. Кривда