Постанова ВГСУ від 08.09.2016 року у справі №905/2818/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року Справа № 905/2818/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівБакуліної С.В., Грейц К.В.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 31.05.16у справі№905/2818/15 Господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс"доПриватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"простягнення 421 123,84 грн

У судовому засіданні взяв участь представник від позивача: Мастепанов О.В. - за дов. від 27.02.15.

Представники від відповідача у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" у жовтні 2015 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення 421 123,84 грн заборгованості з відшкодування пільгових пенсій. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення умов договору про надання послуг з надання персоналу №7 від 01.08.09 не здійснив сплату грошових вимог Пенсійного фонду України з відшкодування пільгових пенсій. Позов мотивовано приписами статей 526, 530 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.02.16, ухваленим суддею Овсянніков О.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Суд першої інстанції установив, що до складу вартості послуг, передбачених пунктом 5.1. договору, не входить відшкодування відповідачем витрат до Пенсійного фонду України, а гарантійний лист на ці відшкодування відповідачем не видавався. Суд керувався приписами 526, 610, 611, 627, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Марченко О.А. - головуючий, суддів: Зубченко І.В., Попков Д.О., постановою від 31.05.16, перевірене рішення місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Суд підтримав висновки першої інстанції та установив, що зобов'язання відповідача з відшкодування витрат до Пенсійного фонду України за пільговими пенсіями виникають за наявності оформленого гарантійного листа, який у матеріалах справи відсутній. Також судом установлено, що особи, яким належні виплати пільгових пенсій, перебувають на обліку у позивача, як їх роботодавця, тому такі виплати за приписами пенсійного законодавства саме роботодавцем і відшкодовуються. Окрім того, суд визнав, що позивачем безпідставно заявлено позов на підставі умов договору про надання послуг з надання персоналу №7 від 01.08.09 з огляду на його розірвання за згодою сторін 15.04.11.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і передати справу на новий судовий розгляд до першої інстанції. Скаржник зазначає, що в порушення частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пунктів 6.1, 6.4 Інструкції №21-1. Скаржник вважає, що обов'язок відповідача відшкодувати йому витрати на пільгові пенсії обумовлений умовами пункту 5.5. договору. Також, на думку скаржника, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки договір між сторонами є достроково розірваним, то сторони не мають одна до одної претензій і щодо спірних сум.

Від Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" отримано відзив на касаційну скаргу у якому Товариство просить оскаржувані рішення і постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Свою правову позицію Товариство обґрунтовує тими ж доводами, якими керувались суди попередніх інстанцій.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 903 названого Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При розгляді даного спору по суті судами установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" - виконавцем та Відкритим акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь", в подальшому перейменоване в Публічне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь", - замовником 01.08.09 укладено договір про надання послуг з надання персоналу №7, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати за заявкою послуги з надання замовнику робітників для участі у виробничому процесі, управлінні виробництвом або для виконання інших функцій, пов'язаних з виробництвом та (або) реалізацією продукції в період часу та на умовах, визначених цим договором. Кваліфікаційні вимоги до робітників визначаються замовником в письмовій заявці, направленій на адресу виконавця у формі, визначеній в Додатку №1 до договору. Характер виконуваних робітниками функцій визначається дорученнями замовника в межах їх професійної кваліфікації. У пунктах 2.1., 2.2., 2.3. договору сторонами визначено, що жодний із робітників, наданих виконавцем, не є робітником замовника та не знаходиться з останнім в цивільно-правових та/або трудових відносинах у зв'язку з укладенням цього договору. Робітники знаходяться в трудових або договірних відносинах з виконавцем. Виконавець не створює на території замовника стаціонарних робочих місць (власних або орендованих). Пунктом 3.1.9. договору встановлений обов'язок замовника оплатити надані виконавцем послуги в повному об'ємі та в строки, передбачені цим договором, а у пункті 3.1.11. договору встановлений обов'язок замовника упродовж 2 робочих днів після оформлення виконавцем акту надання послуг за звітний період підписати вказаний акт або в цей строк надати мотивовані заперечення про неможливість підписання акту. Умовами пункту 5.1 договору сторони визначили вартість послуг, яка формується з: - заробітна плата/винагорода робітнику з нарахуваннями, зазначеними у заявці; - 5% накладні витрати; - 10% рентабельність; - 20% ПДВ. В подальшому між сторонами підписувались додаткові угоди, якими сторони вносили зміни в умови договору, зокрема до пункту 5.1 договору. Пунктом 4 додаткової угоди №3 від 01.04.10 до договору, сторони погодили остаточну редакцію пункту 5.1. договору, а саме: Вартість послуг формується з: - заробітна плата/винагорода робітнику з нарахуваннями, зазначеними у заявці;- 10,7% накладні витрати; - 3,5% рентабельність; - утримання гуртожитку, підтвердженого фінансовим звітом. В розрахунок вартості включаються витрати на утримання гуртожитку (додаток №6), зменшені на 50% від суми отриманих прибутків гуртожитку ;- витрати на навчання, підвищення кваліфікації і т.і. робітників, надаваємих Замовнику, підтверджені належним чином оформленими первинними документами;- витрати, пов'язані з забезпеченням робітників, надаваємих Замовнику, сертифікованим спеціальним одягом, спецвзуттям згідно встановленим нормам, які діють на підприємстві замовника, підтверджені належним чином оформленими первинними документами;- 20% ПДВ. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 7 від 01.12.10, вартість послуг за цим договором орієнтовно склала 478 606 368,00грн з ПДВ. У пункті 5.5. договору сторони погодили, що Замовник оформлює гарантійний лист на відшкодування Виконавцю витрат, що виникли при наданні послуг з надання персоналу, у тому числі на оплату платіжних вимог Пенсійного фонду України з відшкодування пільгових пенсій. Строк дії даного договору - з моменту його підписання та до 31.12.14.

Розглядаючи даний спір судами установлено, що умовами пункту 3.1.9 договору встановлений обов'язок замовника оплатити надані виконавцем послуги в повному об'ємі та в обумовлені Договором строки. Одночасно, пунктом 5.1 договору в редакції додаткової угоди №3 від 01.04.10, встановлено вичерпний перелік складу вартості послуг, що надавались позивачем. Таким чином, у вартість послуг, передбачених наведеним пунктом договору, включені затрати, пов'язані виключно з виконанням предмету договору, а саме: послуг з надання Замовнику працівників для участі у виробничому процесі, управлінні виробництвом або для виконання інших функцій, пов'язаних з виробництвом і (або) реалізацією продукції у період часу і на умовах, визначених цим договором. Фактичні витрати на виплату та доставка пільгових пенсій, даним пунктом договору не передбачена. Окрім того, судами установлено і те, що пунктами 5.3. 5.3.1., 5.4 договору, передбачений обов'язок Виконавця щодо складання, оформлення та оплати актів з надання послуг.

Судами також установлено, що умовами пункту 5.5. договору сторони передбачили, що Замовник оформлює гарантійний лист на відшкодування Виконавцеві витрат, що виникли при наданні послуг з надання персоналу, у тому числі на оплату платіжних вимог Пенсійного фонду України з відшкодування пільгових пенсій. Тобто, спірні зобов'язання виникають у відповідача за наявності оформленого гарантійного листа, який у матеріалах справи відсутній. Відтак доводи касаційної скарги щодо наявності безумовного обов'язку відповідача зі сплати пільгових пенсій за умовами пункту 5.5 визнаються судом помилковими. За приписами статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За змістом статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Стаття 653 Цивільного кодексу України унормовує, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Отже, частина 3 зазначеної статті унормовує визначення моменту зміни або припинення зобов'язання. При зміні або розірванні договорів шляхом укладення сторонами відповідної угоди, момент зміни або розірвання договору співпадає з моментом укладення такої угоди, що визначається відповідно до загальних правил статей 638, 640 Цивільного кодексу України. Відтак, за приписами частини 3 статті 653 названого Кодексу припиняються два пов'язаних між собою зустрічних зобов'язання, що ґрунтуються на одному й тому ж договорі. За загальним правилом частини 4 зазначеної статті, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Інше може бути установлено лише договором або законом. Оскільки при розгляді дано спору апеляційним судом установлено і те, що відповідно до додаткової угоди №8 від 13.04.11 до договору про надання послуг по наданню персонала, сторони дійшли згоди про його розірвання та погодили, що не мають претензій один до одного стосовно виконання вищевказаного договору, то з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, апеляційний суд мотивовано визнав, що позивачем безпідставно заявлено позов на підставі умов спірного договору з огляду на його розірвання 15.04.11. Окрім того, відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за застраховану особу (робітника) покладено саме на роботодавця. Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись приписами статей 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,