ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. – головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу                    Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

на постанову           Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2015 року

та на рішення          господарського суду Харківської області від 06 квітня 2015 року

у справі                     № 922/559/15

господарського суду Харківської області

за позовом                     Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс"          

про                    стягнення 90955,15 грн.

за участю представників                    

позивача                               не з'явився                               

відповідача                              не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Азовзагальмаш" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" на свою користь неустойку в розмірі 90955,15 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №ПКН-00015/Т-203 від 04 квітня 2014 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06 квітня 2015 року (суддя Сальнікова Г.І.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2015 року (судді Фоміна В.О., Здоровко Л.М., Крестьянов О.О.) у справі №922/559/15 у позові відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Азовзагальмаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 06 квітня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04 червня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 квітня 2014 року між ТОВ "Еколіс" (постачальник) та ПАТ "Азовзагальмаш" (покупець) укладено договір поставки № ПКН-00015/Т-203 (далі – договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, на умовах, викладених в цьому договорі, а також у специфікаціях до договору, що є невід'ємною частиною договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору ціни на товар вказуються в специфікаціях та відповідають звичайному рівню цін.

Загальна вартість (з урахуванням 20% ПДВ) кількість і номенклатура товару вказуються в специфікаціях до цього договору. Кожна специфікація є невід’ємною частиною цього договору з моменту її підписання (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору, оплата товару провадиться шляхом перерахунку на поточний рахунок постачальника у строки, зазначені у специфікаціях до вказаного договору.

Згідно специфікації №1 постачальник поставляє покупцеві продукцію - брус необрізний (сосна) товщина 110 мм, ширина 120-220 мм, довжина 4-6 погонних метра, сорт 2, ГОСТ 8486-88 (ширина паралельної плахи повинна бути не менше 120 мм), загальна сума за цією специфікацією становить 599760,00 грн., у т.ч. ПДВ 99960,00 грн., термін поставки з 10 квітня 2014 року по 10 липня 2014 року.

Пунктом 4 специфікації №1 встановлений порядок розрахунку - відстрочка платежу на 30 календарних днів з моменту отримання товару на склад ПАТ "Азовзагальмаш".

Відповідно до п. 12 договору він набирає чинності з моменту двостороннього підписання уповноваженими представниками і діє до 31 грудня 2014 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що строк поставки товару закінчився 10 липня 2014 року, але відповідачем на адресу позивача була поставлена продукція лише на суму 153901,42 грн. згідно видаткових накладних №122 від 04 квітня 2014 року на суму 78871,44 грн., №153 від 09 травня 2014 року на суму 75029,98 грн., у зв’язку з чим з посиланням на п. 9.4 договору, відповідно до якого у разі порушення строків поставки або недопоставки товару, постачальник сплатить покупцеві неустойку в 0,3% від вартості несвоєчасно поставленого (недопоставленого) товару за договором за кожен день прострочення, позивач просить стягнути з відповідача суму неустойки за період з 11 липня 2014 року по 16 вересня 2014 року у сумі 90955,15 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що у зв’язку з поставкою товару 04 квітня 2014 року та 09 травня 2014 року відповідно у покупця виник обов’язок щодо його оплати. Проте, отримавши товар на загальну суму 153901,42 грн., позивач сплатив лише 42809,49 грн., а тому враховуючи, що зобов’язання зі сплати товару і до теперішнього часу не виконано відповідач зупинив виконання своїх зобов’язань щодо поставки товару.

Суд попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та відмовили в їх задоволенні в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору поставки № ПКН-00015/Т-203 постачальник (ТОВ "Еколіс") здійснив поставку товару на адресу покупця (ПАТ "Азовзагальмаш"): за видатковою накладною № 122 від 04 квітня 2014 року на суму 78871,44 грн.; за видатковою накладною № 153 від 09 травня 2014 року на суму 75029,98 грн. Загальна вартість поставленого на адресу покупця товару складає - 153 901,42 грн.

Відповідно ст. 529 Цивільного кодексу України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Однак, поставлена відповідачем частина товару на суму 153901,42 грн. була прийнята ПАТ "Азовзагальмаш" без зауважень та в повному обсязі. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з будь-якими претензіями щодо недопоставки товару або відмови від прийняття товару частинами.

Відповідно до умов договору, у зв'язку з поставкою товару у покупця (ПАТ "Азовзагальмаш") виник відповідний обов'язок щодо його оплати належним чином та у встановлений договором строк. Поставка, здійснена 04 квітня 2014 року та повинна бути оплачена покупцем в повному обсязі до 04 травня 2014 року; поставка від 09 травня 2014 року - до 08 червня 2014 року.

Судом встановлено, що ПАТ "Азовзагальмаш" було оплачено отриманий товар лише в суму 42809,49 грн., а тому заборгованість позивача зі сплати поставленого на його адресу товару перед відповідачем склала 111091,93 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14 січня 2015 року у справі №910/28750/14 за позовом ТОВ "Еколіс" до ПАТ "Азовзагальмаш" та ТОВ “Арвест Трейдінг” про стягнення заборговнаості за договором поставки № ПКН-00015/Т-203 позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з ПАТ "Азовзагальмаш" на користь ТОВ "Еколіс" 1050 грн. 00 коп. - основного боргу. Стягнуто солідарно з ТОВ "Арвест Трейдінг" на користь ТОВ "Еколіс" 1050 грн. 00 коп. - основного боргу. Стягнуто з ПАТ "Азовзагальмаш" на користь ТОВ "Еколіс" 111 091 грн. 93коп. - основного боргу, 14 060 грн. 01 коп. - пені, 1856 грн. 98коп. - 3% річних, 10793 грн. 76 коп. - інфляційних втрат та 2 679 грн. 27 коп. - судового збору за подання позовної заяви, 4 000 грн. - витрати на юридичну допомогу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 року у справі № 910/28750/14 рішення господарського суду міста Києва від 14 січня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач станом на 04 травня 2014 року та 08 червня 2014 року мав прострочку перед відповідачем з оплати отриманого товару.

З іншого боку, відповідно до умов договору відповідач повинен був здійснити поставку товару у повному обсязі до 10 липня 2014 року.

Таким чином, на час виникнення просрочки у позивача по оплаті за отриманий товар, строк виконання зобов’язання з поставки товару у відповідача ще не закінчився.

У відповідності до положень ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що зобов'язання сторін за договором мають усі характеристики зустрічних.

Так, уклавши відповідний договір, сторони в даному випадку визначили обов'язок постачальника поставити продукцію протягом певного часу - з 10 квітня 2014 року по 10 липня 2014 року. Зазначений період часу, який було надано відповідачу для поставки товару, слід розуміти як відповідне право виконувати прийняті на себе зобов'язання частинами. У свою чергу, починаючи з першої поставки продукції (04 квітня 2014 року) у покупця (позивача) виник зустрічний обов'язок щодо її оплати.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує відсотки за час прострочення кредитора.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пряма взаємодія між простроченням позивача у зобов'язанні та об'єктивною неможливістю виконання своїх обов'язків відповідачем також визначається виходячи з того, що залишивши без належної оплати перші поставлені партії товару за договором, покупець фактично своїми протиправними діями зупинив виконання договору та поставив постачальника у такі умови, за наявності яких останній не міг виконати прийняті на себе зобов'язання з об'єктивних, не залежних від його волі причин.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5 111-7 111-9 111-10 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2015 року зі справи № 922/559/15 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                                І. А. Плюшко          

Судді                                          С. С. Самусенко

                                                                                                    В. І. Татьков