ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2016 року Справа № 911/33/16
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О. - головуючого, Карабаня В.Я., Черкащенка М.М.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.05.2016у справі№ 911/33/16 Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"ДоПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"Простягнення коштів,
за участю:
від позивача -Чеботарьова І.Г.,від відповідача -Богдан С.В.,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" про стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу природного газу № 13-223-Н від 04.01.2013 8029616,27 грн. заборгованості, 9034504,16 грн. пені, 3726750,08 грн. 3% річних, 15133457,93 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.03.2016 (суддя Мальована Л.Я.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (у складі колегії суддів: Алданової С.О.- головуючого, Дикунської С.Я., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2016 у справі № 911/33/16 Господарського суду Київської області залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 23.03.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 911/33/16 Господарського суду Київської області, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 911/33/16 Господарського суду Київської області, і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У висновках Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 року зазначено, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме: ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №3-121 гс14).
Судами встановлено, і матеріалами справи підтверджується, що між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - покупець) 04.01.2013 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-223-Н (далі - договір).
За умовами договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до пункту 6.1 договору, в редакції додаткової угоди № 4 від 28.04.2014, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа, наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі газу.
Відповідачем оплачено 8029616,27 грн. заборгованість за переданий у власність природний газ до подання позову, що не заперечувалось представником позивача.
Відповідно до ст.1 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинний документ у даному випадку акт приймання-передачі природного газу має підтверджувати факт здійснення госпоперації отримання природного газу за місяць.
Судами встановлено, що позивачем не повернуто акти приймання-передачі природного газу за вказаним договором.
Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення основної заборгованості.
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
У зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення актів приймання-передачі природного газу, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов до правильного висновку, що у позивача не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки остаточний розрахунок здійснюється на підставі підписаного сторонами акта.
Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов до правильного висновку, що надані позивачем до апеляційної інстанції реєстри відправлення актів приймання-передачі природного газу підприємствам із газопостачання та газифікації з квітня 2013 року по червень 2015 року не можуть бути прийняті судом як належні, допустимі, достовірні та достатні докази направлення вказаних актів відповідачу, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 101 ГПК України позивачем не обґрунтовано неможливість подання вказаних реєстрів як додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Зазначені реєстри є внутрішніми документами позивача, на них відсутні будь-які відмітки поштового зв'язку про направлення актів приймання-передачі природного газу відповідачу, а підписи із зазначенням дати не засвідчують отримання представником останнього актів приймання-передачі природного газу.
Судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази надсилання чи передачі відповідачу підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу, до порушення провадження у справі.
З огляду на викладене місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що у позивача не має підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За таких обставин з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 911/33/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.
Головуючий, суддяКорнілова Ж.О. Судді:Карабань В.Я. Черкащенко М.М.