ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року Справа № 910/525/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Гончарука П.А., Корнілової Ж.О., розглянувши матеріали касаційноїскаргипублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.16 та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.16у справігосподарського суду міста Києва №910/525/16за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4допублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 526 855,14грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача - Сердеженко М.О.,

У С Т А Н О В И В:

30.12.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" було укладено договір № ПЗ/УЦОП-1117, за умовами якого підприємець зобов'язався надавати залізниці послуги по організаційно-технічному забезпеченню функціонування філії квиткової каси з продажу проїзних документів на поїзди останньої, а залізниця зобов'язалась оплачувати ці послуги відповідно до умов цього договору.

Пунктом 3.1 договору сторони врегулювали, що залізниця здійснює оплату послуг підприємця шляхом перерахування на його поточний рахунок грошової суми у розмірі 12,00грн. без ПДВ за кожне місце, з якого береться комісійний збір і яке було реалізовано підприємцем по цьому договору у звітному місяці, крім проїзних документів, вартість яких сплачена через мережу Інтернет. Перерахування здійснюється щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно акту (актів), підписаного (підписаних) повноважними представниками сторін (п.3.2 договору).

Відповідно до п.8.1 договору строк його дії встановлено з 01.01.2012 по 31.12.2016.

На виконання своїх зобов'язань по договору № ПЗ/УЦОП-1117 від 30.12.2011 ФОП ОСОБА_4 протягом з жовтня по грудень 2013 року надала ПАТ "Українська залізниця" послуги з організаційно-технічного забезпечення функціонування філії квиткової каси з продажу проїзних документів на поїзди загалом на суму 283 896,00грн. без урахування ПДВ., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за жовтень на суму 108 876,00грн., за листопад 2013 на суму 124 656,00грн., за грудень 2013 на суму 50 364,00грн. Зазначена сума боргу підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2014, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

У зв'язку з несплатою ПАТ "Українська залізниця" заборгованості за надані послуги, 22.08.2015 ФОП ОСОБА_4 надіслала на адресу ДТГО "Південно-Західна залізниця" претензію з вимогою погасити борг, а отримавши відповідь про те, що її вимоги будуть включені до передавального балансу після реорганізації залізниці, та в результаті невиконання правонаступником останніх своїх договірних зобов'язань, 14.01.2016 звернулася до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Українська залізниця" 283 896,00грн. основного боргу, 224 543,97грн. інфляційних втрат, 517,93грн. пені, 17 897,24грн. 3% річних.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" у відзиві на позовну заяву вказували, що позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають відхиленню в зв'язку з пропуском строків позовної давності. Зазначали про незадовільний фінансовий стан підприємства, яке здійснює пільгові перевезення населення, тому просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.02.2016 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін 24.05.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Власов Ю.Л., Отрюх Б.В., Хрипун О.О.) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 283 896,00грн. основного боргу, 224 362,37грн. інфляційних втрат, 17 873,91грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з того, що факт надання послуг у період з жовтня по грудень 2013 року є документально підтвердженим, наявність боргу та прострочення відповідачем грошового зобов'язання, останнім не спростовується.

Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіривши дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суди обох інстанцій, із посиланням на зазначені положення закону, дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги викладене, а також те, що позивач усупереч умовам договору щодо кінцевого строку перерахування коштів, яким є 15 число кожного місяця, помилково з цієї ж дати визначив початок перебігу строку прострочення, суди обох інстанцій обгрунтовано стягнули з відповідача 17 873,91грн. 3% річних та 224 543,97грн. інфляційних втрат, зменшивши суму 3% річних та інфляційних нарахувань.

Разом із тим, зважаючи на положення ч.2 ст.258 ЦК України, якими визначені спеціальні строки позовної давності, зокрема щодо пені, яку позивач нарахував у сумі за період з 15.11.2013 по 15.05.2014 на суму 108 876,00грн., з 15.12.2013 по 15.06.2014 на суму 124 656,00грн., та з 15.01.2014 по 15.07.2014 на суму 50 364,00грн, зазначені позовні вимоги були заявлені поза межами річного строку позовної давності. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 517,93грн. пені у порядку ч.4 ст.267 ЦК України, урахувавши заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі №910/525/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяП.А. Гончарук СуддяЖ.О. Корнілова