ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 922/6387/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 08.02.2016у справі№ 922/6387/15 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек"про стягнення 77 040,94 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Шморгун Р.М., - відповідача Семенов С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016 у справі № 922/6387/15 (суддя Добреля Н.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 (судді: Шепітько І.І., Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.), позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія" суму основного боргу за дистриб'юторськими договорами № 705-13 від 17.05.2013 та № 3101-14 від 13.01.2014 у розмірі 41 945,00 грн., 32 646,86 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 2 449,08 грн. та 5 700,00 витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітснек", звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 змінити та задовольнити позовні вимоги частково, відмовивши у стягненні з відповідача 32 646,86 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2 449,08 грн.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітснек" (дистриб'ютор, відповідач) було укладено дистриб'юторські договори № 705-13 від 17.05.2013 та № 13.01.2014 від 13.01.2014, згідно з умовами яких позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити отриманий товар у порядку та на умовах даних договорів, рахунків-фактур, додатків і додаткових угод, які є їх невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5.3 договору № 705-13 від 17.05.2013 поставка товару дистриб'ютору здійснюється на умовах відтермінування платежу строком на 14 календарних днів від дати поставки. Датою поставки товару постачальником є дата, вказана у видатковій накладній. Домовленість щодо відтермінування по оплаті платежу на 14 календарних днів розповсюджується на всі поставки товару, що відвантажуються згідно з договором.

Відповідно до п. 5.3 договору № 13.01.2014 від 13.01.2014 поставка товару дистриб'ютору здійснюється на умовах відтермінування платежу строком на 17 календарних днів від дати поставки. Датою поставки товару постачальником є дата, вказана у видатковій накладній. Домовленість щодо відтермінування по оплаті платежу на 17 календарних днів розповсюджується на всі поставки товару, що відвантажуються згідно з договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаних договорів позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 68 410,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТОВ-0000120 від 25.12.2013, № ТОВ-000005 від 23.01.2014, № ТОВ-0000007 від 29.01.2014 та № ТОВ-0000009 від 05.02.2014.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договорами щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав частково, а саме сплатив 23.04.2014 - 1 000,00 грн., 29.05.2014 - 2 000,00 грн., 10.06.2014 - 500,00 грн.,12.06.2014 - 5 000,00 грн., 17.10.2014 - 3 700,00 грн., 28.11.2014 - 2 000,00 грн. та повернув товар на суму - 12 370,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 41 945,00 грн.

З огляду на наведене, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за дистриб'юторськими договорами № 705-13 від 17.05.2013 №3101-14 від 13.01.2014 з оплати поставленого товару, інфляційних втрат, 3 % річних та на правову допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договорів та діючого законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує проти існування заборгованості за поставлений товар в сумі 41 945,00 грн.

Поряд з тим, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, вважаючи це штрафними санкціями, та посилається на те, що порушення зобов'язання сталось внаслідок непереборної сили.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє вказані доводи скаржника, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України, ст. 625 ЦК України правові наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафними санкціями (вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України від 08.11.2010 у справі № 3-12гс10 та від 15.11.2010 у справі № 4/720)

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 14.11.2011 у справі №12/207).

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Таким чином, враховуючи, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то посилання скаржника на наявність обставин непереборної сили не перешкоджає їх стягненню.

Більше того, наведені скаржником обставини, не відповідають обов'язковим ознакам непереборної сили.

Крім того, враховуючи правомірність задоволення позову, а також те, що підписаними актами приймання-передання наданих послуг та платіжним дорученням підтверджується, що за надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 5 700,00 грн., суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в заявленій сумі.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 у справі № 922/6387/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Барицька

Судді Н. Губенко

В. Картере