ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 910/3570/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року у справі № 910/3570/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Київ, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Київ, про розірвання договору, повернення майна та стягнення 203 243,70 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_6 (дов. № 4486 від 15.03.16);

відповідача - ОСОБА_4; ОСОБА_7 (дов. № 15 від 28.03.16),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивач ФОП ОСОБА_5 звернулась до Господарського суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору, повернення майна та стягнення 203 243,70 грн.

Вказувала, що 05.10.12 між ФОП ОСОБА_5 (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого вона зобов'язалась передати в тимчасове платне користування орендарю нежитлове приміщення площею 52 кв.м., що розташоване під АДРЕСА_1 строком на 35 місяців до 05.10.15, а орендар - сплачувати орендну плату та комунальні послуги на умовах та в строки, визначені договором.

Зазначала, що в зв'язку з порушенням орендарем умов договору в частині сплати орендної плати, 29.12.14 направила ФОП ОСОБА_4 претензію в якій повідомила про дострокове розірвання договору оренди та вимагала повернути орендоване приміщення, а також сплатити борг по орендній платі в сумі 154 200 грн. та комунальним послугам в сумі 10 372 грн.

Посилаючись на порушення орендарем умов договору та на невиконання вимог претензії від 29.12.14, позивач просила розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 05.10.12, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, зобов'язати відповідача повернути орендоване приміщення та сплатити 154 200 грн. боргу по орендній платі, 6 124,68 грн. 3 % річних, 32 547,02 грн. інфляційних втрат та 10 372 грн. боргу за комунальні послуги, а всього - 203 243,70 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 квітня 2015 року (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г. - головуючого, Калатай Н.Ф., Баранця О.М.), позов задоволено.

Вирішено розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 05.10.12, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 повернути ФОП ОСОБА_5 орендоване приміщення та стягнуто з відповідача на користь позивача 154 200 грн. боргу по орендній платі, 6 124,68 грн. 3 % річних, 32 547,02 грн. інфляційних втрат та 10 372 грн. боргу за комунальні послуги.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати, що є підставою до розірвання договору, зобов'язання відповідача повернути орендоване приміщення та покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, 3 % річних та інфляційних втрат.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ч. 4 ст. 55, ч. 2 ст. 214, ст. 129 Конституції України та ч.ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", просить скасувати постановлені у справі судові акти та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.10.12 між ФОП ОСОБА_5 (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець зобов'язалась передати в тимчасове платне користування орендарю нежитлове приміщення площею 52 кв.м., що розташоване під АДРЕСА_1 строком на 35 місяців до 05.10.15 з метою розміщення в ньому салону краси, а орендар - сплачувати орендну плату та комунальні послуги на умовах та в строки, визначені договором.

Вартість одного місяця оренди приміщення складає за домовленістю сторін 7 500 грн. Всі комунальні послуги по вказаному приміщенню сплачує орендар (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Обов'язок по сплаті комунальних послуг наступає в орендаря з 25 жовтня 2012 року (п. 3.2 договору).

Пунктами 7.5, 7.6. договору орендар зобов'язався внести гарантійний внесок в розмірі 7 500 грн. та орендну плату за перший місяць оренди в розмірі 7 500 грн. в момент передачі ключів від приміщення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що в період з лютого по жовтень 2014 року відповідач частково сплачував орендну плату за користування приміщенням в загальній сумі 33 300 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій про сплату та листами відповідача від 26.11.14 та від 03.12.14, в зв'язку з чим утворилась заборгованість за користування приміщенням в сумі 154 200 грн. та заборгованість зі сплати комунальних послуг в сумі 10 372 грн.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Встановивши порушення відповідачем строків сплати орендної плати та комунальних послуг, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про покладення на відповідача обов'язку по їх сплаті разом з інфляційними втратами та 3 % річних, які є складовою частиною боргу.

Крім того, п. 8.3 договору сторони погодили, що орендодавець має право на дострокове розірвання договору у разі затримання орендарем орендної плати або сплати комунальних послуг, електропостачання, водопостачання та водовідведення більш ніж на 15 днів по спливу строку орендної плати.

Приписами ч. 3 ст. 291 ГК України встановлено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України).

Судами встановлено, що 29.12.14 позивач направив відповідачу претензію б/н (а.с. 31-34) про дострокове розірвання договору оренди та вимагав повернути приміщення, сплатити заборгованість по орендній платі в розмірі 154 200 грн. та комунальним послугам у розмірі 10 063,85 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Надавши належну правову оцінку дійсним обставинам справи та врахувавши зазначені норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про розірвання спірного договору оренди від 05.10.12 та про зобов'язання відповідача повернути позивачу орендоване приміщення.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем сплачувались кошти за орендну плату шляхом їх передачі позивачу чи її родичам, не заслуговують на увагу суду, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року у справі № 910/3570/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г.Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик