ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Справа № 910/24993/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2015у справігосподарського суду міста Києва №910/24993/13за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології"довідкритого акціонерного товариства "НТВ-Плюс",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національна рада з питань телебачення і радіомовлення,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачатовариство з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група", про визнання договору доручення удаваним та визнання ліцензійного договору недійсним,за участі представників сторін:

від позивача - Черній Т.П.,

від відповідача - Яременко Л.С.,

від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення - Ніколаєнко О.С.,

від ТОВ "Рекламна телевізійна група" - Милосердов Д.М.,

У С Т А Н О В И В:

23.12.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "НТВ-Плюс" про визнання удаваним договору доручення №133/VIP від 01.01.2011 укладеним між ТОВ "НВО "Інформаційні технології" та ВАТ "НТВ-Плюс", який був підписаний від імені останніх його агентом, TOB "Рекламна телевізійна група", повноваження якого були передані за агентським договором №59/1-06 від 01.04.2006, а також визнання недійсним насправді вчинений ліцензійний договір про надання прав на розповсюдження через кабельну мережу каналів пакету "ВІП-КІНО" з підстав, передбачених положеннями ст.ст. 203, 235, 420, 426, 1107, 1109 ЦК України.

07.10.2014 рішенням господарського суду міста Києва, залишеним без змін 12.11.2014 постановою Київського апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

12.01.2015 не погоджуючись із ухваленими рішеннями, ТОВ "НВО "Інформаційні технології" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування зазначених рішень, посилаючись на те, що в їх основу покладено норми матеріального права, які не стосуються предмету позову, а судами не у повному обсязі з'ясовано фактичні правовідносини сторін, які насправді існували між сторонами.

23.03.2015 постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014, а справу направлено для нового розгляду до місцевого суду, оскільки обидві судові інстанції не вжили заходів для перевірки тверджень позивача, а також не залучили до участі у справі постійно діючий орган з нагляду за дотриманням законів у сфері радіомовлення.

Після повторного розгляду 02.09.2015 рішенням господарського суду міста Києва (судді Картавцева Ю.В., Привалов А.І., Борисенко І.І.), залишеним без змін 10.11.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Остапенко О.М., Верховець А.А., Сотніков С.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що укладений правочин за своїм змістом та формою відповідає вимогам ст.ст.1000, 1003 ЦК України, тобто є договором доручення, умовами якого не передбачено передачу прав на використання об'єктів інтелектуальної власності.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" посилалися на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати ухвалені у справі постанову та рішення, а справу направити для нового розгляду, мотивуючи неповним з'ясуванням фактичних правовідносин сторін, які існували насправді та неврахуванням вказівок Вищого господарського суду України щодо вжиття вичерпних і визначених законом заходів для перевірки тверджень позивача.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, змістом договору доручення №133/VIP від 01.01.2011 було виконання повіреним (позивачем) від імені і за рахунок довірителя (ВАТ "НТВ-ПЛЮС" в особі TOB "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА") наступних дій: укладати з абонентами договори у відповідності до форми, затвердженої у додатку №1 до цього договору, що підписані з боку довірителя, та надсилати два примірника оригінала абонентського договору в адресу довірителя; здійснювати розкодування та надання можливості перегляду телерадіопрограм "Кинохит", "Киноклуб", "Премьера" Пакета VIP-кіно за допомогою багатоканальної телемережі абонентам, з якими укладено абонентські договори із застосуванням карток доступу, які придбані та активовані виключно у довірителя на підставі відповідної окремої угоди сторін; здійснювати збір абонентської плати з абонентів (п.2.1. договору).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ТОВ "НВО "Інформаційні технології" стверджували, що договір доручення №133/VIP від 01.01.2011, укладений між ними та відповідачем, було вчинено з метою приховання іншого правочину - ліцензійного договору про надання прав на розповсюдження через кабельну мережу каналів пакету "ВІП-КІНО", який просили визнати недійсним.

Відхиляючи позовні вимоги, попередні судові інстанції із посиланням на положення статей 1000, 1109 ЦК України, статті 46 Закону України "Про авторське право і суміжні права" дійшли обґрунтованого висновку, що повірений фактично здійснював управління майновими суміжними правами організації мовлення, в тому числі розпорядження ними, зокрема вирішував питання щодо використання повіреним програм організації мовлення, як об'єкта суміжних прав у вигляді їх сповіщення, шляхом ретрансляції на підставі договору доручення, укладеного з телеорганізацією, як суб'єктом суміжних прав. Укладений правочин за своїм змістом є договором доручення, умовами якого не передбачено передачу прав на використання об'єктів інтелектуальної власності. Ліцензійних прав на використання телерадіопрограм не передавалось. А тому правовідносини сторін не підпадають під предмет регулювання ліцензійного договору.

При цьому суди також урахували, що правовідносини між сторонами виникли у 2008 році після укладання договору доручення №133/VIP, про що свідчать матеріали справи й існували протягом тривалого часу і регулювалися за допомогою договору доручення. Отже, сторони свідомо уклали оспорюваний договір, зміст якого відповідав їх волевиявленню та створював для них певні правові наслідки.

Що стосується вимог про визнання недійсним ліцензійного договору, то за умови відхилення позову у частині визнання удаваним договору доручення №133/VIP від 01.01.2011, укладеного між ТОВ "НВО "Інформаційні технології" та ВАТ "НТВ-Плюс", вони підлягають відхиленню як похідні.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог із урахуванням положень ст.ст.33, 34 ГПК України через недоведеність.

Достатніх обґрунтувань із посиланням на норми права, які спростовували б висновки судів, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2015 у справі №910/24993/13 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя Л.В. Ковтоню