ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Справа № 910/20805/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсіков О.О. Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 27.10.2015р.та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.12.2015р.у справі№ 910/20805/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Калина"провизнання договору недійснимУ відповідності до розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 28.01.2016р. № 02-05/64 для розгляду справи № 910/20805/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про визнання договору поруки №6752-20/12-5 від 16.02.2012р. недійсним на підставі пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України як такого, що вчинений директором товариства з перевищенням повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2015р. (суддя Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015р. (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись приписами статей 92, 97, 145, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, статей 41, 58, 59, 62 Закону України "Про господарські товариства" та враховуючи умови пунктів 13.10, 13.11, 13.14 Статуту Товариства за встановлених обставин щодо вчинення оспорюваного правочину директором Товариства з перевищенням повноважень, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Не погодившись з рішенням першої та постановою апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" звернулось до Вищого господарського суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування свої правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами статей 203, 215 ,241 та частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України. При цьому заявник касаційної скарги наголошує на безпідставності застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки судами неправильно обчислено дату з якої розпочинається перебіг строку позовної давності, відтак, оспорюваний договір поруки має бути визнаний судом недійсним у зв'язку з перевищенням директором ТОВ "ВП "Центр" повноважень під час його укладення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.01.2016р. у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представників сторін розгляд касаційної скарги було відкладено на 08.02.2016р.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.02.2012р. між ПАТ "Банк "Київська Русь" (позивач, кредитор) та ПАТ "Калина" (третя особа, боржник) було укладено кредитний договір №6748-20/12-1, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти й інші платежі.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16.02.2012р. №6748-20/12-1, між позивачем та ТОВ "ВП "Центр" (відповідач, товариство) укладено договір застави №6749-20/12-р від 16.02.2012р., відповідно до умов якого ТОВ "ВП "Центр" було передано в заставу банку рапс вартістю 1 090 600 грн. Укладенню цього договору передувало прийняття загальними зборами ТОВ "ВП "Центр" рішення, оформленого протоколом від 09.12.2011р. №1461, яким надано повноваження директору товариства ОСОБА_4 укласти та підписати від імені ТОВ "ВП "Центр" договір застави майна згідно додатку №1 до протоколу. У додатку №1 до протоколу визначено, що в заставу ПАТ "Банк "Київська Русь" передається рапс на загальну суму 1 090 600 грн.

Крім того, 16.02.2012р. між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "ВП "Центр" укладено договір поруки №6752-20/12-5, відповідно до умов п.2.1 якого ТОВ "ВП "Центр" зобов'язується солідарно та в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором від 16.02.2012р. №6748-20/12-1. Правочин підписано заступником голови правління ПАТ "Банк "Київська Русь" Лєбєдєвою Н.В. та директором ТОВ "ВП "Центр" ОСОБА_4, посадове становище якого, як встановлено судами, підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, сформованим станом на дату укладення договору.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсним договору поруки від 16.02.2012р. №6752-20/12-5 на підставі статей 92, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, з огляду на укладення цього договору директором ТОВ"ВП "Центр" з перевищенням повноважень.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно з частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України "Про господарські товариства" визначено, але не обмежено перелік питань віднесених до компетенції загальних зборів. Так, саме загальні збори затверджують договори (угоди), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, підпунктом "3" п.13.10 статуту ТОВ "ВП"Центр" (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) передбачено, що до компетенції загальних зборів товариства належить, в тому числі, попереднє погодження та наступне схвалення договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 100000 грн.

У пункті 13.11 Статуту Товариства зазначено, що виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво його поточною діяльністю та обирається з числа учасників або наймається за трудовою угодою (контрактом) за рішенням загальних зборів учасників. Пунктом 13.14 Статуту Товариства визначено, що директор не має права вчиняти від імені товариства правочини без надання йому відповідних повноважень зборами учасників.

Як з'ясовано судами, оскаржуваним договором від 16.02.2012р. №6752-20/12-5р. позивач поручився за належне виконання боржником умов кредитного договору від 16.02.2012р. №6748-20/12-1. Сума кредиту складає 495 000 грн. (п.1.1.1 договору №6748-20/12-1 від 16.02.2012р.).

Разом з тим в матеріалах справи відсутні протоколи, які б містили інформацію про прийняття загальними зборами Товариства рішення про укладення оскаржуваного договору поруки від 16.02.2012р. №6752-20/12-5р. на умовах визначених цим договором, зокрема щодо солідарної відповідальності за кредитними зобов'язаннями ПАТ "Калина" та надання права підпису директору Товариства ОСОБА_4

Слід зазначити, що за приписами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У свою чергу настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Разом з тим судами попередніх інстанцій не було встановлено схвалення (погодження) такого договору позивачем в майбутньому.

Отже, суди І та апеляційної інстанцій, зважаючи на встановлені обставини, дійшли обґрунтованого висновку, що у даному випадку при підписанні оспорюваного договору від 16.02.2012р. №6752-20/12-5р. директор позивача діяв з перевищенням повноважень, оскільки в порушення пункту 13.14 Статуту Товариства загальними зборами Товариства відповідне рішення про укладення такого договору не приймалось, що, в свою чергу, в силу вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою визнати такий договір недійсним у судовому порядку.

При цьому, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 21.10.2015р. ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулось із клопотанням від 20.10.2015р. б/№ про застосування строків позовної давності. Позивач в процесі розгляду справи наголошував на тому, що строк позовної давності не сплив, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" дізналось про укладання договору №6752-20/12-5 від 16.02.2012р. лише після звернення банку до нього з вимогами про виконання забезпеченого зобов'язання. Ці доводи містяться і в касаційній скарзі ТОВ "ВП"Центр".

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 Цивільного кодексу України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що оскаржуваний правочин був вчинений 16.02.2012р., отже, з врахуванням наведених обставин, строк позовної давності за вимогами про визнання договору №6752-20/12-5 від 16.02.2012р. недійсним почав свій перебіг 17.02.2012р., а отже закінчився 17.02.2015р.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014р. у справі №5013/492/12, від 02.09.2014р. у справі № 915/1437/13, які є обов'язковими для всіх судів України відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України.

Однак ТОВ "ВП"Центр" звернулось до суду з відповідним позовом лише 12.08.2015р., що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва.

За встановлених обставин суди І та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ТОВ "ВП "Центр" звернулось із позовом про визнання договору №6752-20/12-5 від 16.02.2012р. недійсним з пропуском строку позовної давності.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

За умови встановлення порушення прав позивача, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.

Враховуючи ті обставини, що ПАТ "Банк "Київська Русь" заявило клопотання про застосування строків позовної давності, та беручи до уваги обставини щодо наявності підстав для визнання оскаржуваного договору поруки від 16.02.2012р. №6752-20/12-5р. недійсним, як такого, що вчинений директором Товариства з перевищенням повноважень, а також звернення ТОВ "ВП"Центр" до суду поза межами строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову в позові.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі щодо неправильного обчислення судами початку перебігу строку позовної давності та застосування частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є безпідставними та не спростовують висновки судів про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення та постанови - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство"Центр" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015р. у справі № 910/20805/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков судді О.А. Кролевець О.В. Попікова