ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Справа № 908/4688/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційні скарги1) Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод", 2) ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 09.11.2015 (головуючий суддя М'ясищев А.М., судді Будко Н.В., Сгара Е.В.)у справі№ 908/4688/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомОСОБА_4до1) Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"провизнання правочинів недійсними,за участю представниківпозивачаОСОБА_4, ОСОБА_5,відповідача-1Нагіх Л.К.,відповідача-2Перегонцев І.В.,відповідача-3не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.08.2015 повернуто без розгляду позовну заяву та додані до неї документи гр. ОСОБА_4 на підставі п. п. 4, 5, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2015 скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.08.2015 у справі № 908/4688/15, справу направлено на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, зокрема ст. ст. 63, 105 ГПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, резолютивна частина постанови апеляційного господарського суду суперечить висновкам суду, викладеним у її мотивувальній частині, що, на думку скаржника, є порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційним судом не вказано порушених чи не застосованих місцевим судом правових норм. На думку заявника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо несплати позивачем судового збору у визначеному законодавством розмірі, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу. Скаржник також вважає, що з огляду на порушення позивачем правил об'єднання вимог та ненадіслання копій позовної заяви відповідачам судом першої інстанції правильно застосовані норми процесуального права.

Позивач, також не погодившись з постановою апеляційного суду, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу місцевого господарського суду змінити в мотивувальній частині та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, зокрема ст. 7 ГПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що акціонер може стати учасником судового процесу, якщо обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, що, як зазначає позивач, ним було зроблено. Також позивач вважає, що у позові об'єднані позовні вимоги про визнання правочинів недійсними, що випливають з корпоративних відносин, а підстави виникнення та визнання таких недійсними пов'язані між собою. Позивач вказує, що ним заявлено позов про визнання недійсними правочинів з одних і тих же підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, як таких, що суперечать законодавству, а саме ст. ст. 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки оспорювані правочини укладені Наглядовою радою відповідача-1 з перевищенням своїх повноважень, визначених установчими документами товариства та законом, а відчуження майна здійснено без відповідного рішення загальних зборів товариства. Позивач зазначає, що для позивача як фізичної особи непомірною є сплата судового збору в розмірі 13.398,00 грн. (за одинадцятьма немайновими вимогами). Також, на думку позивача, висновок апеляційного суду щодо неподанням належних доказів надіслання позовної заяви відповідачу-1 спростовується встановленими господарським судом обставинами щодо подання поштових підтверджень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники відповідача-3 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 - частковому задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву на підставі п. п. 4, 5, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, місцевий господарський суд виходив із того, що для вирішення справи необхідно окремо досліджувати та надавати оцінку правовідносинам сторін по кожній вимозі окремо, а сумісний розгляд вимог за одинадцятьма договорами перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, що утруднить вирішення спору, з чим не погодився суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними укладених між відповідачами 1 та 2 двох кредитних договорів, а також укладених між відповідачем-1 та ПАТ "Банк Кредит Дніпро" договорів поруки зі змінами та доповненнями, договорів застави зі змінами та доповненнями, іпотечних договорів зі змінами та доповненнями. Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що такі правочини не відповідають вимогам законодавства, оскільки укладені Наглядовою радою Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" з перевищенням повноважень та без відповідного рішення загальних зборів учасників товариства всупереч інтересам підприємства та в порушення приписів ст. ст. 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 1 ст. 92, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, а тому підлягають визнанню недійсними.

Тобто позивачем заявлено вимоги за двома кредитними договорами та договорами застави, поруки та іпотеки, які укладалися для забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за цими кредитними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо).

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 58 ГПК України, позовні вимоги повинні виходити з одних і тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги, і об'єднання позовних вимог можливе, якщо обставини підтверджуються не подібними, а тими самими доказами.

Як вбачається зі змісту повернутої судом позовної заяви, в ній одночасно заявлено кілька вимог, а саме: про визнання недійсним кредитного договору від 30.04.2010 № 301410-КЛ, укладеного між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро"; про визнання недійсним кредитного договору від 30.12.2010 № 301210-КЛВ, укладеного між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", та договорів поруки, застави, іпотеки, зі змінами та доповненнями, укладених між відповідачами і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", і спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань щодо виконання кожного кредитного договору окремо; про визнання недійсними договорів поруки, іпотеки і застави, якими ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" забезпечував виконання перед ПАТ "Банк Кредит Дніпро" кредитних зобов'язань Товариством "Торговий дім "Метизи".

Отже, спірні договори укладені в різний час, мають різні обставини та підстави їх укладення, стосуються різних зобов'язань ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" перед ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та іншими юридичними особами.

Таким чином, ці вимоги не можуть бути заявлені спільно, оскільки кожна з них передбачає різну фактичну і правову підставу для захисту порушеного права і тягне за собою настання різних правових наслідків. У зв'язку з чим об'єднання зазначених вимог в одній позовній заяві може суттєво утруднити вирішення спору.

Тому є вірним висновок судів про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, встановлених ст. 58 ГПК України.

Стосовно застосування судами положень п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовних матеріалів в якості доказів направлення її копій відповідачам позивачем надавались описи вкладення від 25.08.2015. При цьому місцевим судом зазначено, що такі описи вкладення не відповідають встановленій формі (Ф.107).

Водночас, з огляду на долучення до матеріалів позовної заяви копій поштових квитанцій (фіскальних чеків) та описів вкладення про направлення цінних листів відповідачам (копій позовних заяв та додатків) зі штампом поштового відділення про їх прийняття, вказана вимога закону щодо подання доказів надсилання відповідачам копій позовної заяви з додатками позивачем дотримана.

За таких обставин місцевий господарський суд помилково повернув позовну заяву на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Наведеним спростовується також висновок апеляційного суду про наявність підстав для повернення позовну заяву без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України у зв'язку з неподанням позивачем доказів направлення копії позовної заяви відповідачу-1.

Як встановлено місцевим судом, разом з позовом про визнання недійсними одинадцяти договорів до позовної заяви позивачем додано квитанцію від 30.07.2015 на суму 1.218,00 грн. на підтвердження сплати судового збору, тобто лише за однією немайновою вимогою.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній станом на день подання позову) визначені ставки судового збору, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Таким чином, заявник за подання касаційної скарги у даній справі мав сплатити судовій збір за кожну вимогу немайнового характеру, яка ним заявляється.

З огляду на сплату позивачем судового збору за подання позовної заяви лише за однією немайновою вимогою (в розмірі 1.218,00 грн.) місцевим господарським судом правомірно застосовано положення п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Посилання позивача на неможливість сплати судового збору за одинадцятьма немайновими вимогами колегією суддів до уваги не береться, оскільки матеріали справи не містять доказів заявлення позивачем при поданні позову клопотання про відстрочення чи звільнення від сплати судового збору з належним обґрунтуванням такого.

Адже, виходячи з положень ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази в розумінні ст. 36 ГПК України.

Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у даній справі мотивована тим, що матеріалами справи та доданими до апеляційної скарги не підтверджено права позивача (який, за висновком апеляційного суду, фактично в виступає в інтересах як своїх так і всіх акціонерів та самого підприємства - боржника) на захист інтересів як акціонерів, так і самого підприємства у господарському суді, що унеможливлює вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду.

Проте з такими висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Як зазначено апеляційним судом, з матеріалів справи вбачається, що позивач гр. ОСОБА_4 є акціонером ПАТ "Запорізький сталепрокатній завод", який володіє 22,82 % акцій підприємства. Відносно боржника порушено справу про банкрутство № 908/3468/13-г.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач зазначає, що спірні правочини сприяли погіршенню майнового стану підприємства, а тому вважає, що спір про визнання правочинів недійсними безпосередньо пов'язаний з захистом його корпоративних прав та інтересів.

Водночас наведений вище висновок апеляційного суду фактично стосується вирішення спору по суті за відсутності відкриття судом першої інстанції провадження у справі.

Крім того апеляційним суд визнав правомірним висновки місцевого суду щодо наявності підстав для повернення позовної заяви у зв'язку з недоплатою судового збору і порушенням правил об'єднання позовних вимог.

Враховуючи наведене, висновок апеляційного господарського суду про скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви без розгляду не ґрунтується на матеріалах справи і вимогах процесуального закону, адже суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість вирішення питання щодо прийняття позовної заяви позивача до розгляду та щодо наявності підстав для скасування ухвали місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність фактичних та правових підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України у зв'язку з відсутністю у матеріалах позовної заяви доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства і наявним у справі матеріалам, а тому ухвала місцевого суду підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2015 скасувати, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.08.2015 у справі № 916/3722/15 залишити в силі.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова