Постанова ВГСУ від 07.12.2016 року у справі №923/168/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 923/168/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівПоляк О.І., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиКаховського державного агротехнічного коледжу, с. Коробки, Херсонська обл.на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 рокуу справі господарського суду Херсонської областіза позовомКаховського державного агротехнічного коледжу, с. Коробки, Херсонська обл.доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Каховка, Херсонська обл.провизнання недійсним договору підряду

за участю представників

позивача: Пасека В.І.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Каховський державний агротехнічний коледж звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про визнання недійсним та припинення на майбутнє Договору підряду на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника № 42/11/12 від 29.11.2012 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.04.2016 року позовні вимоги задоволено: визнано недійсним та припинено на майбутнє Договір підряду на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника № 42/11/12 від 29.11.2012 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за спірним договором фактично відбулась передача у користування земельної ділянки у платне користування, тобто спірний Договір підряду укладено з порушенням вимог чинного законодавства про оренду землі, а при визнанні недійсним договору оренди, такий договір визнається недійсним лише на майбутнє, а не з моменту його укладення, у зв'язку з чим позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 року рішення господарського суду Херсонської області від 07.04.2016 року - скасовано; в позові відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірний Договір підряду не суперечить вимогам законодавства та містить всі обов'язкові умови для договорів такого виду та виконувався сторонами саме як Договір підряду, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Каховський державний агротехнічний коледж звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 року, а рішення господарського суду Херсонської області від 07.04.2016 року залишити без змін.

ФОП ОСОБА_4 до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 07.04.2016 року.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2012 року ФОП ОСОБА_4 (замовник) та Каховським державним агротехнічним коледжем (підрядник) укладено Договір підряду № 42/11/12 на вирощування сільсько-господарської продукції із матеріалів замовника (далі за текстом - Договір підряду), в п. 1.1 якого визначено, що метою підписання для підрядника цього Договору є використання полів та посівів сільськогосподарських культур для учбових цілей, а також з метою проходження учбової практики студентами коледжу, згідно наукової програми по підготовці висококваліфікованих спеціалістів, а для замовника - здійснення господарської діяльності для отримання прибутку.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору підряду підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції задля отримання врожаю (далі - роботи), обумовлені п. 3.1 цього Договору на виробничих площах, визначених сторонами у п. 3.2 Договору, за завданням замовника засобами підрядника з використанням матеріалів замовника, а замовник зобов'язується прийняти дані роботи та оплатити відповідно до умов Договору. Результатом виконання робіт за цим Договором є врожай сільськогосподарської продукції, який відповідає вимогам зазначеним в п. 4 даного Договору, вирощений підрядником в незібраному вигляді, готовий для збирання.

Згідно з п. 5.1 Договору підряду роботи по вирощуванню врожаю сільськогосподарської продукції здійснюються підрядником з матеріалів (посівних матеріалів, розсади, саджанців, добрив, тощо), наданих замовником підряднику. Приймання та передача матеріалів здійснюється сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі, в якому зазначається назва, кількість та вартість переданих та отриманих матеріалів сторонами. Зазначені акти приймання-передачі є невід'ємною частиною даного Договору.

В п. 7.1 Договору підряду сторони узгодили, що роботи по Договору вважаються виконаними, а продукція вважається переданою підрядником та прийнята замовником після її передачі у відповідності до умов п. 6.12 Договору та підписання документів, передбачених п. 7.2 Договору.

За умовами п. 7.2 Договору підряду сторонами погоджено, що протягом трьох календарних днів з моменту завершення приймання продукції сторони складають акт передачі-приймання виконаних робіт та продукції, що підтверджує виконання робіт за Договором. Підписання таких актів замовником свідчитиме про відсутність претензій з боку останнього щодо якості та кількості прийнятої продукції та виконаних робіт.

Розмір винагороди підрядника за цим Договором в редакції Додаткової угоди № 3/04/13 від 08.04.2013 року становить 108 960 грн. на рік. За домовленістю сторін форма та порядок розрахунків можуть бути змінені шляхом підписання додаткових угод до даного Договору (п. 8.1 Договору підряду).

Відповідно до п. 8.4 Договору підряду окрім винагороди замовник зобов'язаний відшкодувати підряднику витрати по водопостачанню та електропостачанню, які понесені останнім у зв'язку із здійсненням підрядником робіт (полив земельних ділянок сільськогосподарського призначення). Відшкодування зазначених витрат підрядника здійснюється після підписання відповідних актів приймання-передачі згідно тарифів, діючих на момент виконання робіт.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання Договору підряду недійсним, посилався на те, що у січні 2015 року Каховською об'єднаною державною фінансовою інспекцією Державної фінансової інспекції в Херсонській області проведено ревізію діяльності Каховського державного агротехнічного коледжу за 2013 - 2014 роки, за результатами якої встановлено, що за укладеним Договором підряду № 42/11/12 на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника від 29.11.2012 року та Додатковою угодою № 3/04/13 до Договору підряду від 08.04.2013 року фактично коледжем витрати не понесені (окрім проведення зрошення за окремо оплаченими коштами замовника), проведення сільгоспробіт в 2013 - 2014 роках щодо посіву та обробки посівів коледжем не здійснювались, обов'язкові договори на проведення практики студентів вищих навчальних закладів відповідно до вимог положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 93 від 08.04.1993 року, із замовником не укладались, а, отже, коледжем фактично отримувалась винагорода за користування замовником земельними ділянками коледжу, що є платним користуванням земельними ділянками та вказує на прихованість правовідносин з оренди землі під Договором підряду.

З огляду на встановлені обставини справи місцевий господарський суд дійшов висновку, що фактично позивач за Договором підряду передав відповідачу у платне користування земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур та збирання врожаю, що належить суб'єкту господарювання, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та ст. ст. 4, 16 Закону України "Про оренду землі", а тому зазначений правочин є таким, що суперечить вимогам чинного земельного законодавства, і на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України підлягає визнанню недійсним на майбутнє.

Скасовуючи законне та обгрунтоване рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний господарський суд виходив з того, що спірний договір містить всі обов'язкові умови Договору підряду і виконувався сторонами саме як Договір підряду; при цьому, вирішальним для визначення договорів на вирощування сільськогосподарської продукції (надання сільськогосподарських послуг, тощо) як договорів підряду є те, що підрядником (виконавцем робіт) виступає користувач (власник) землі, який отримує від замовника кошти за виконані на своїй земельній ділянці за договором роботи (послуги), а для визначення вищевказаних договорів як договорів оренди землі - головним є те, що користувач (власник) землі за плату надає іншому суб'єкту підприємницької діяльності (підряднику) земельну ділянку, яку той обробляє за умовами договору для отримання врожаю; зазначене вказує на відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що укладений з порушення земельного законодавства.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 6 Закону України "Про оренду землі" вказує, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, правовідносини, що виникли між сторонами на підставі Договору підряду, є відносинами з користування землею, оскільки позивачем фактично здійснено передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідачу за плату, а, отже, такі відносини сторін регулюються спеціальними нормами Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Серед способів захисту прав на землю приписи ст. 152 Земельного кодексу України визначають і такий, як визнання угоди недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що нормами спеціального земельного законодавства визначений особливий порядок передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення, який не було дотримано сторонами, зміст правочину не відповідає вимогам ст. ст. 4, 16 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом з тим, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування відповідачем земельною ділянкою для вирощування врожаю на підставі Договору підряду № 42/11/12 на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника від 29.11.2012 року унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, а тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення, у зв'язку з чим, судом першої інстанції правомірно визнано спірний Договір підряду припиненим на майбутнє.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що вказані обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в порушення вказаних вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не спростував доказів, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, та не навів переконливих доводів щодо скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 07.04.2016 року.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,