ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 916/871/14 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., Бондар С.В., Студенця В.І., за участі представників сторін Д. Добренка (дов. від 10.11.2015), Д. Коновалова (дов. від 25.12.2015), А. Сєчко (дов. від 25.04.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 травня 2016 року у справі № 916/871/14 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт", третя особа - Міністерство інфраструктури України, про стягнення 3 352 452 грн 37 коп.,

УСТАНОВИВ: У березні 2014 року державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості в розмірі 3 352 452 грн 37 коп. з підстав неналежного виконання умов договору від 15 липня 2013 року №08-П/901-Р про встановлення сервітуту.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність підстав.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 січня 2015 року до участі у справі третьою особою залучено Міністерство інфраструктури України.

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами і рішенням Господарського суду Одеської області від 22 лютого 2016 року у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 травня 2016 року (судді В. Туренко, Л. Поліщук, С. Таран) рішення скасовано і позов задоволено в частині стягнення 2 852 452 грн основного боргу; у частині стягнення 500 000 грн провадження у справі припинено.

Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 203, 215, частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, статей 43, 32 і 43 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 15 липня 2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії (Адміністрація Ізмаїльського морського порту, сервітутонадавач) та державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" (сервітуарій) укладено договір № 08-П/90/1-Р про встановлення сервітуту (далі - договір), предметом якого є встановлення виключного права сервітуарія та уповноважених ним осіб на безстрокове, оплатне користування об'єктом сервітуту; обсягу сервітутних прав; меж розповсюдження обсягу сервітутних прав на об'єкт сервітуту.

Умовами договору сторони погодили, що обсяг сервітутних прав полягає у використанні об'єкту сервітуту або його частини у власній господарській діяльності сервітуарія відповідно до мети, напрямів та видів статутної діяльності сервітуарія, шляхом, але не обмежуючись, здійснення в будь-який час: технологічних процесів з вантажно-розвантажувальних робіт з урахуванням особливостей різних видів вантажів, та обробки транспортних засобів; перевалки вантажів, надання транспортно-експедиторських та інших послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних, каботажних та інших вантажів; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, річковим, морським та автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні; зберігання вантажів та здійснення складських операцій; здійснення бункеровочних, буксировочних операцій; агентування та обслуговування суден, надання послуг суднам в порту та на підходах до нього; посередницька діяльність і діяльність пов'язана з послугами митного брокера; створення та експлуатація митних (консигнаційних) складів; здійснення всіх видів і форм зовнішньоекономічної діяльності, щодо реалізації мети та напрямків діяльності порту в порядку, визначеному законодавством України; доставки на судна і зняття з суден лоцманів, прикордон-нарядів, екіпажу та членів їх сімей, представників перевіряючих органів, а також продовольства і матеріально-технічного забезпечення; швартування та відшвартування морських та річкових суден; розміщення, встановлення, експлуатації, зберігання, використання будь-яких суден, транспортних засобів, знарядь і механізмів, засобів портової механізації, транспорту і флоту; проведення технічних оглядів і обстежень, спостережень з використанням засобів вимірювання, усунення незначних несправностей, забезпечення встановленого режиму експлуатації, а також мати в будь-який час право доступу, входу і виходу, проведення земляних робіт, прокладання, будівництва, встановлення, експлуатації, охорони, обслуговування, інспектування, патрулювання, вилучення, заміни, перебудови та проведення інших операцій, що пов'язані з належним виконанням сервітуарієм своєї діяльності; вчинення інших дій, що можуть бути необхідними для забезпечення діяльності сервітуарія у зв'язку із зазначеним вище; сервітутонадавач зобов'язався надати у користування сервітуарію об'єкт сервітуту у відповідності до умов цього договору та вимог чинного законодавства України та має право своєчасно отримувати ставку сервітуту у розмірі та порядку встановленому у цьому договорі; сервітуарій зобов'язався своєчасно сплачувати ставку сервітуту в порядку та розмірі, що передбачені цим договором за весь час фактичного користування об'єктом сервітуту; плата за сервітут розраховується відповідно до наказу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 12 червня 2013 року № 6 "Про встановлення механізму визначення плати за сервітут на причали (причальну інфраструктуру), що знаходяться на балансі державного підприємства "Адміністрація морських портів України"; встановлення щомісячної плати за сервітут, зазначеної в додатку № 2, який є невід'ємною частиною даного договору; сервітуарій здійснює оплату рахунків сервітутонадавача шляхом банківського переказу грошових коштів сервітуарія на поточний рахунок сервітутонадавача, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання виставленого сервітутонадавачем рахунку; зміна розміру плати за сервітут та порядку її сплати здійснюється шляхом внесення змін до цього договору з обов'язковим укладання сторонами додаткових угод; сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором на умовах, викладених у цьому договорі, і відповідно до вимог чинного законодавства України; договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення печатками уповноваженими особами обох сторін і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним; сторони домовились, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору розповсюджуються на їх взаємовідносини, які виникли між ними до його укладення, а саме з 13 червня 2013 року (пункти 2.1, 3.1.1, 3.2.1, 3.4.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.5, 5, 7.1 договору).

Додатками № 1 і № 2 сторони погодили перелік об'єктів сервітуту, а саме: причали № 3-8, 12-14, 16-26, причал флоту портового та розрахунок плати за сервітут за період з червня по грудень 2013 року.

Додатковою угодою від 2 грудня 2013 року № 1 до договору додаток № 2 викладено в іншій редакції, а саме: щомісячна плата за сервітутом на 2013 рік залишається незмінною. За порушення строків здійснення оплати за сервітут, сервітутонадавач має право розрахувати та стягнути з сервітуарія пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент порушення строків здійснення оплати, за кожен день прострочення порушення здійснення оплати.

Додатковою угодою від 26 грудня 2013 року № 2 до договору продовжено термін дії договору до 31 грудня 2014 року; додаток № 1 викладено в іншій редакції: з переліку об'єктів виключено причал № 3 та причал флоту портового, які є допоміжними і не використовувались для навантажувально-розвантажувальних робіт; додаток № 2 викладено в іншій редакції, а саме: встановлено плату за сервітут на 2014 рік, яка розраховується відповідно до наказів Адміністрації морських портів України від 12 червня 2013 року № 6 і від 20 грудня 2013 року №281 (а.с. 114-115 т.1).

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" умови договору виконало в повному обсязі та виставило державному підприємству "Ізмаїльський морський торговельний порт" рахунки до оплати на загальну суму 3 352 452 грн 37 коп. Разом із рахунками позивач направив акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та податкові накладні, проте відповідач рахунки не оплатив з огляду на те, що договір не зареєстрований в установленому порядку.

Відмова відповідача сплатити плату за користування майном спричинила спір.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що причали відносяться до об'єктів, речові та інші права, а також обтяження, яких підлягають обов'язковій реєстрації права користування (сервітут), і оскільки договір не зареєстрований у встановленому порядку, то й права та обов'язки за ним у сторін не виникають.

Апеляційний господарський суд з таким висновком не погодився.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України). За правилами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з приписами статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Як установлено апеляційним господарським судом, договір в установленому законом порядку недійсним не визнавався і зобов'язання сторін, які виникли з договору, не припинялися.

За змістом частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить і статті 526 Цивільного кодексу України.

Відсутність реєстрації права сервітуту не тягне за собою недійсність договору, оскільки чинне законодавство не ставить за умову дійсності договору реєстрацію саме договору, а не права, яке виникло на підставі договору.

Установивши досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, з'ясувавши його зміст і обставини виконання сторонами зобов'язань, перевіривши розмір наявної заборгованості, за відсутності у чинному законодавстві України приписів щодо обов'язковості державної реєстрації договору, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про укладення договору та неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань.

Посилання відповідача на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому не прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

За обставин невиконання відповідачем грошових зобов'язань, апеляційний господарський суд, встановивши в його діях склад цивільного правопорушення, застосувавши до спірних правовідносин правила статті 193 Господарського кодексу України, статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення 2 852 452 грн 37 коп. основного боргу.

Ураховуючи, що відповідач сплатив 500 000 грн основного боргу (платіжне доручення від 15 вересня 2014 року № 1374), апеляційний господарський суд, на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, правомірно припинив провадження у справі в цій частині.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 травня 2016 року у справі № 916/871/14 залишити без змін, а касаційну скаргу підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя С. В. Бондар Суддя В. І. Студенець