ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/9078/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 02.08.2016 Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016у справі№ 910/9078/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"третя особаОСОБА_4простягнення грошових коштівза участю представників:

позивача: Єлтишева С.Л., дов. від 11.01.2016;

відповідача: Локшин А.В., дов. від 04.01.2016; Шагіна О.В., дов. від 04.01.2016;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/9078/16 (суддя - Дупляк О.М.) позов задоволений повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді - Шапран В.В., Буравльов С.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/9078/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "ОТП Лізинг" (Сстрахувальник) та ПАТ "Страхова компанія "Нова" (Страховик) 11.12.2011 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, який оформлено полісом № АВ/0217950 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умовами якого був застрахований транспортний засіб марки "МАН", НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до Полісу страховик повинен відшкодовувати шкоду, що трапилась в результаті страхового випадку, а саме: пошкодження, втрата або знищення транспортного засобу або додаткового обладнання внаслідок ДТП - дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу.

13.03.2012 в м. Києві сталося ДТП, в результаті якої зіткнулися застрахований транспортний засіб, яким керував гр. ОСОБА_4 В подальшому зазначена особа визнана винною у вчиненні ДТП (відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 12.04.2012) з транспортним засобом марки "Тойота", державний номер НОМЕР_2, в результаті чого, зазначеному транспортному засобу марки "Тойота" завдано пошкодження.

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 у справі № 910/5345/13 ПАТ "Страхова компанія "Нова" відшкодувало страховику за договором добровільного страхування транспортного засобу "Тойота", державний номер НОМЕР_2 страхове відшкодування в сумі 40837,90 грн та судовий збір, що підтверджено платіжними дорученнями від 06.12.2013 № 14730, від 14.01.2014 № 15285, від 28.01.2014 №15520.

Як встановили попередні судові інстанції, водій забезпеченого за Полісом №АВ/0217950 транспортного засобу свої зобов'язання, визначені у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (щодо повідомлення страховика про страхову пригоду) не виконав.

В подальшому, між ПАТ "Страхова компанія "Нова" (Продавець) та ТОВ "Інвестмент Проперті Протектед" (Покупець) укладено договір купівлі - продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014, за умовами якого Покупець набув регресні права вимоги ПАТ "Страхова компанія "Нова" зазначені в додатку № 1 до вказаного договору, в тому числі право регресною вимоги до відповідача за Полісом № АВ/0217950.

Позивач листом від 14.09.2015 №385/0/3-15 звернувся до відповідача, в якому зазначив про укладений 02.01.2014 між ПАТ "Страхова компанія "Нова" та ТОВ "Інвестмент проперті протектед" договір про купівлю-продаж боргових зобов'язань за яким права щодо стягнення коштів по зазначеному випадку (страхового відшкодування) перейшли до ТОВ "Інвестмент проперті протектед", в зв'язку з цим, позивач просив перерахувати відповідача страхове відшкодування (в порядку регресу) в сумі 40 837,90 грн.

Господарські суди з'ясували, що ПАТ "Страхова компанія "Нова" виконало своє грошове зобов'язання та відшкодувало страхове відшкодування у зв'язку з ДТП, що сталася з вини водія гр. ОСОБА_4

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що водій транспортного засобу порушив своє зобов'язання за Полісом № АВ/0217950 щодо повідомлення страховика про настання ДТП, що дає право страховику після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, звернутись до суду з регресним позовом до страхувальника або водія.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходили з положень ЦК України, Законів України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", "Про страхування" та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, зокрема, до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в т.ч., якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до ст. 33 цього Закону, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди (пп. 33.1.2 п. 33.1) та невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально (пп. 33.1.4 п. 33.1).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що водій забезпеченого за полісом №АВ/0217950 транспортного засобу зобов'язань щодо повідомлення страховика про настання ДТП не виконав, однак у ПАТ "Страхова компанія "Нова" виникло право регресної вимоги до відповідача, як страховика, або водія забезпеченого транспортного засобу у відповідності до положень п. 38.1.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яке було набуте позивачем за договором купівлі - продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014.

При цьому, неузгодженість пунктів ст. 38 та 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може бути підставою для відмови в позові, оскільки не заперечує встановлене ст. 38 цього Закону право страховика подати регресний позов у разі неповідомлення його про дорожньо-транспортну пригоду.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 у справі №910/9078/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР