ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/3619/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач),суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Січ"на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016у справі№ 910/3619/16Господарського судуміста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 замінено стягувача за наказом Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 правонаступником - Приватним підприємством "Бізнес-Гід")доПублічного акціонерного товариства "Банк Січ"треті особиОСОБА_5; 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Метрируд"; 3.Фізична особа-підприємець ОСОБА_6простягнення 200000,00 доларів США та 10000,00 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Ігнатьєв М.О., дов. від 02.12.2016; Щока Ю.Ю., дов. від 20.09.2016;

третьої особи-1: ОСОБА_9, договір від 21.10.2016;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-3: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 (суддя - Зеленіна Н.І.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 200000,00 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу та пояснення, в яких заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Від третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Статтею 77 ГПК України визначено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У вирішенні питання про відкладення розгляду справи касаційна інстанція, згідно із ст. 1115 ГПК України, використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні чи постанові господарського суду.

В зв'язку зі складністю справи, з метою перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваних ПАТ "Банк Січ" судових рішеннях попередніх інстанцій, ухвалами Вищого господарського суду України від 26.10.2016, 16.11.2016, 24.11.2016 розгляд справи відкладався на 16.11.2016, 24.11.2016, 07.12.2016 відповідно.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 971 ЦК України, ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому, посилаючись на ст. 22, 23 ЦК України, просив стягнути з відповідача збитки в сумі 200000,00 доларів США за неналежне виконання останнім зобов'язань за договором № 183 та 10000,00 грн моральних збитків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою позовних вимог є укладений між ОСОБА_10 (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_4 (Новий кредитор) 23.02.2016 договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і став Кредитором за зобов'язанням ПАТ "Банк Січ" по відшкодуванню збитків в сумі 200000,00 доларів США, завданих внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань згідно з договором №183 на користування індивідуальним сейфом, що зумовило зникнення розміщених гр. ОСОБА_10 в орендованому сейфі матеріальних цінностей.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ЦК України, дійшли висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 200000,00 доларів США за неналежне виконання зобов'язань за договором № 183.

В частині стягнення 10000,00 грн моральних збитків, суди відмовили в цій частині позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає така моральна шкода і чим керувався позивач при визначенні даної суми.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що положеннями п. 2.4 договору Банк зобов'язався: надавати Наймачу індивідуальний сейф у належному стані та забезпечити умови для зберігання речей наймача; забезпечити Наймачу вільний доступ до своїх речей при умові дотримання ним правил користування індивідуальним сейфом; забезпечити згідно з чинним законодавством України збереження конфіденційної інформації, яка стосується Наймача, факту укладання цього договору та вкладеного майна; забезпечити неможливість відкриття сейфа без участі Наймача, крім випадків, передбачених в п. 2.3.4 цього договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що Банк гарантує Наймачу недоторканість вмісту сейфа третіми особами, крім випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

В силу ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на встановлені попередніми інстанціями обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів, що факт зникнення з орендованого за договором сейфу грошових коштів свідчить про те, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання із забезпечення охорони переданого наймачу у користування сейфу та недоторканості його вмісту третіми особами. Зазначене стало підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

В своїй касаційній скарзі скаржник послався на наявність підстав, на його переконання, для припинення провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, в т.ч., справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 № 10 роз'яснено, що у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, у даному випадку, спір між сторонами виник з цивільних відносин, а суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір від 23.02.2016 про відступлення права вимоги на час прийняття рішення є чинним.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БАНК СІЧ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 910/3619/16 - без змін.

Скасувати заходи із зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 910/3619/16.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР